Поезії Богдана Лепкого 20-30-х років

Домашній учитель Богдана, Дмитро Бахталовський, знайшов його не тільки з основами шкільної науки, а й з творами літератури, уже в дитинстві він знав напам’ять багато віршів Т.Шевченка.

Після “Нормальної” школи Богдан Лепкий вступив у гімназію в Бережанах. Гімназія була польською з класичним ухилом.

Серед друзів Лепкого гімназійних років треба назвати Сильвестра Яриченського, пізніше – українського поета, прозаїка і драматурга.

Богдан Лепкий і Сильвестр Яричевський написали письму роботу з української мови про зимовий день на селі: Лепкий – прозою, а Яричевський – віршами.

Лепкий почав писати дуже рано. Ще в другому класі гімназії він написав поему про русалок, але сховав її під стріху, де вона пропала. Він серйозно готувався стати художником. Богдан пізніше став відвідувати лекції і Віденському університеті. Далі він переходить до львівського університету.

Богдан Лепкий пише: поезії, оповідання, перекладає, виступає з доповідями. З 1895 року, його твори починають усе частіше з’являтися на сторінках “Діла”, “Буковини” і інші. Але в тому ж 1895 році поет захворів від перенапруження, і лікарі порадили йому відпочити.

Частим гостем у родині Лепких був письменник Андрій Чайковський.

У село Жуків Богдан Лепкий приїздив часто, тут він задумав написати цілу низку віршів (цикл “Село”) та оповідань (“Мати, “Кара”, “Небіжчик”). Тут молодий поет знайомиться з Іван Франком. Пізніше він написав нарис-спогад про Франка, сповнений поваги до свого вчителя.

Після закінчення Львівського університету (1895 р.) – Богдан Лепкий, стає вчителем в місті Бережани, викладає українську, німецьку мови та літератури. Тут вийшла ціла низка віршів, оповідань (“Стрічка”, “Для брата”, “В світ за очі”, “Дивак”). Написав п’єсу “За хлібом”, яку поставив театр “Русої бесіди”.

Одна за одною виходять книжки його оповідань “З села” (1898) “Оповідання” “Щаслива година” (1901), “В глухім куті” (1903), “По дорозі життя” (1905), “Кидаю слова” (1911), збірка віршів ”Стрічки (1901), “Листки падуть” (1902), “Осінь”, “На чужині” (1904), “З глибини душі” (1905), “Для ідеї” (1911), “З-над моря” (1913); літературознавчі дослідження “Василь Стефаник” (1093), “Начерк історії української літератури” (1904), “Маркіян Шашкевич” (1910), “Про життя великого поета Т.Шевченка (1911), переклади польською мовою “Слово о полку Ігоревім” (1905) та збірки оповідань М.Коцюбинського “В путах Шайтана” (1906).

Помер письменник 21 липня 1941 року, похований у Кракові на Раковецькому, цвинтарі. В 1972 року на його могилі було встановлено барельєф, а його ім’ям названо одну з вулиць міста.

Лепкий своє життя, свій талант присвятив рідному народові, збагаченню його культури, літератури. Він на кожному кроці бачить соціальну несправедливість, з болем пише про “голод – сіл, щорічний гість”, він бачить разючі контрасти:

Там лан – як полонина,

Там стерня – як щетина,

Там скирти – наче вежі,

А тут лиш межі, межі.

Там збіжжя – як би злото,

А тут саме болото,