Синтаксис тексту

Дуже показовим у цьому відношенні є такий фрагмент: Про це слово - інтелігентність, інтелігенція - багато сперечаються. Гадаю, що не можна зводити справу до якихось зовнішніх ознак. Іноді, наприклад, справжня інтелігентність не в тому, щоб жадібно схопити рідкісну книгу, а в тому, щоб утриматися від її придбання, якщо знаєш, що для іншого вона може виявитися потрібнішою, а для тебе буде книгою на одне прочитання (і то в кращому разі). Для мене інтелігентність - це підвищена сприйнятливість до культури, мистецтва, делікатність у ставленні до інших людей, принциповість.І ще якість справжньою інтелігента - його життя осмислене. Над смислом його він замислюється все життя, не вважаючи, що відповідь знайдена раз і назавжди. Наведене висловлювання композиційне виділяється з допомогою абзаців. Перше речення Про слово інтелігентність, інтелігенція багато сперечаються підказує що йтиметься про з'ясування суті понять. До того ж далі йде речення, котре виражає авторський інтерес до цього: Гадаю, що не можна зводити справу до якихось зовнішніх ознак. Після цього йде конкретизаційне речення (вводиться з допомогою слова наприклад). Далі даються речення, в яких мовиться про особисте, авторське розуміння інтелігентності. У зв'язку з тим, що перші два речення, об'єднані в ССЦ, "обросли" супроводом інтерпретації, утворене просте висловлювання відокремилося, а речення, що починає другий абзац, стало основою утворення простого висловлювання (виникнення супровідного відношення речення, що перебуває в смисловому центрі певного висловлювання, до речення, що також стоїть у смисловому центрі іншого висловлювання, свідчить про супровідну роль усього висловлювання). Таким чином, між основними компонентами простих висловлювань про предмети мовлення в складі складного висловлювання (як і взагалі між смисловими центрами сполучуваних окремих висловлювань) спостерігаються відношення, подібні до з'єднувальних (або інших) відношень у складному синтаксичному цілому. Проте їх доречніше називати сурядними відношеннями в цих випадках. Бо поняття "з'єднувальні відношення" відображують передусім характер притягування речень у складному синтаксичному цілому, а сурядні відношення містять поняття рівноправності, однофункціональності насамперед.

Але, природно, сурядність у реченні, в складному синтаксичному цілому й між компонентами поєднуваних фрагментів має свою специфіку. Наша точка зору на особливості синтаксичних зв'язків і відношень, що слугують для з'єднання різних мовних одиниць, збігається з думкою, висловленою Г.Я.Солгаником: "При аналізі відношень (синтаксичного зв'язку) між закінченими реченнями не слід (та й неможливо) виходити з уявлень, характерних для синтаксису простого або складного речення. Це новий, виший рівень синтаксичних явищ, до якого лише незначною мірою застосовні поняття й категорії нижчих рівнів. Так, відношення між частинами складного речення неможливо визначити в поняттях, характерних для синтаксису простого речення. Так само неправомірно... переносити зв'язки, притаманні членам простого або частинам складного речення, на відношення між самостійними реченнями"[79. Якщо в складі складносурядного речення на основі справді сурядних відношень взаємодіють однорідні предикативні одиниці, котрі не виражають окремого повідомлення, то в складному синтаксичному цілому вони вже передають окремий зміст. Компоненти ж простих висловлювань, які перебувають у сурядних відношеннях, взаємодіють дистантно, що створює умови формування на їхній основі цілих однофункціональних побудов - частин складної побудови.

Однорідність, однофункціональність простих висловлювань - головна умова формування на їхній основі складного висловлювання про предмет мовлення. Поряд із сурядними відношеннями між смисловими центрами простих висловлювань важливу роль відіграє наявність об'єднавчого в змістовому відношенні, спільного для всіх простих висловлювань запитання чи ствердження, внутрішніх засобів зв'язку - перелічувального, перелічувально-зіставного характеру, про які ми говорили, розглядаючи засоби композиційного виділення висловлювань (по-перше, по-друге, перше, друге, з одного боку, з іншого й т.п.), в цій ролі можуть виступати також різні речення, що не мають властивостей регулярності. І, звичайно, принципово важливою є спільність предмета мовлення: і в першому, й у другому, й у третьому висловлюваннях ідеться про одне й те ж - про порядок розвитку, послідовного розгляду рис, які складають цей предмет мовлення. Єдність предмета мовлення досягається й усіма засобами зв'язку, й, головне, смисловою спільністю. Розгляньмо приклад.

Скочуюся з гори, й ось він просто переді мною - ручай Кичемка.

Широчінню не славен: розбіжишся й перескочиш, зате характером - бешкетник. Мороз запечатав його кригою - каюк непокірному.

Чом би не так. Кичемка розбігся й своїми крученими-перекрученими, витими-перевитими струменями-різцями як полоснув по листовій кризі, так і прорізав вікна - там і там. І співає: "Я - живий..." На цю пісню до нього не раз приходили лось, лисиця, куниця, прилітали тетерук із подругою, рябчик, сорока.

Кичемка радий старатися: кипить, кулаками-ключами стукає в кригу, стіїьки нових віконець напробивав - одні з парою, інші сталлю визискують. Лічив я ополонки-пробоїни та й рукою махнув...