Синтаксис тексту
Близькі до розглянутих і конструкції, в яких виокремленість складових речень визначається такими їхніми функціями: перші речення є аналітичними повідомленнями характеристично-оцінного типу, другі слугують для обґрунтування, підтвердження повідомленої характеристики. Наприклад: Ім'я "Райдужне" дали новому селищу... І неспроста: всіма барвами веселки грають оздоблені керамічними плитками, прикрашені візерунковими дерев'яними наличниками та гайочками будинки-садиби; Завод працює стабільно, програму минулого року, наприклад, виконав іще в жовтні; Дедалі більшої сили та дикості набуває в нашому житті гласність: важко назвати таку ланку, що була б закрита, захищена від принципової критики.
У першому фрагменті неповне речення I неспроста слугує для характеристики факту, після повідомлення про який воно наводиться. Друга предикативна одиниця перемикає увагу вже на новий зміст - у ній говориться про те, в яких справді веселкових тонах оформлені будинки, й цей зміст виступає як підтвердження того, що сказано в попередньому реченні. Аналогічно розчленовується на два речення фраза з другого прикладу: спочатку дається речення, котре повідомляє: характеристику роботи заводу Завод працює стабільно, потім речення, в якому йдеться про конкретний факт строки виконання заводом програми минулого року. З наведеного факту видно, що програму виконано достроково, й тому друге речення знов-таки виступає в ролі обгрунтування, підтвердження сказаного в першому реченні.
У третьому прикладі, що також має форму фрази, перше речення виражає характеристику стану справ: Дедалі більшої сили та дієвості набуває в нашому житті гласність. У наступному реченні, що йде після двокрапки, повідомляється вже новий зміст, і його призначення, як і в розглянутих випадках, слугує підтвердженням думки, висловленої в попередньому реченні.
Ще один різновид безсполучникових конструкцій також характеризується виразним розмежуванням ролі їхніх складових частин. В одній предикативній одиниці повідомляється щось про відображувану дійсність, а в другій - щось із приводу сказаного в першій, що-небудь у зв'язку з першим повідомленням. Як і в аналогічних випадках побудови складносурядних конструкцій, - тут немає ніяких підстав для злиття сенсів окремих частин у єдиний, синтезуючий сенс, зберігається чітка самостійність семантичного наповнення кожної частини. Розглянемо приклад: Але актор загалом не сумовитий і печальний, він діяльний і ні до чого не буває байдужим. І наполегливий, коли треба підтримати або захистити. У нього гострий язик і сміливість думки - інакше звідки взялися б оці комічні персонажі, так яскраво висміяні, ці гротескні фігури на кшталт Никоновича в "Пані міністерші" Е.Мушина або Гастона Вальтьє зі "Школи неплатників" Л.Вернейля та Ж.Бера.
Будова третьої фрази - це дві предикативні одиниці, графічною межею яких є тире. Перша предикативна одиниця передає зміст - характеристику актора. Друга містить суть: що можна гадати про правомірність такої характеристики (слово інакше замінює позначення протиставленої ситуації - наприклад, скажемо по-іншому: якби це було не так, звідки б узялися...). Порівняймо аналогічну побудову: Якраз гри тут і не вистачає, відчуття літератури як чогось відмінного від життя, творчої легкості, розкутості, винахідливості, блиску - втім, подібні атрибути хорошої прози взагалі в нашій літературі рідкість. І в цьому випадку спостерігаємо поєднання у фразі двох самостійних за суттю предикативних одиниць. Слово втім виступає тут як вставне й підкреслює зміну в логічному русі мовлення. В першому реченні мовиться про нестачу певних художньо-творчих елементів в аналізованому творі, а потім відбувається змістове перемикання: думаючи про сказане, автор розмірковує, чи індивідуальна ця характеристика, чи вона є відображенням ширшого явища - ця думка й знаходить вираження в другому реченні.Розглядуваний далі різновид безсполучникових конструкцій відрізняється від попередніх певною змістовою розмитістю меж речень, які входять до цієї побудови. В них не таке помітне, не так явно спостерігається функціонально-змістове розмежування частин, зміст першої немовби переливається у зміст другої, а втім, простежуючи формування змістів, ми виявляємо їхню завершеність, переходи всередені фрази, тим самим виявляючи внутрішньофразові межі речень. Наприклад: У кадрі телевізора повільною ходою людини, що прогулюється, рухається знайома фігура в темному пальті й капелюсі. Людина йде уздовж бульварів, вона явно відчуває свою безперечну спорідненість із їхніми алеями й водночас красу та вічність світу, що простелився перед нею. Розглянемо другу фразу. Перша предикативна одиниця Людина йде уздовж бульварів має семантику повідомлення про дію суб'єкта. Наступна предикативна одиниця вона явно відчуває свою безперечну спорідненість із їхніми алеями й водночас красу та вічність світу, що простелився перед нею несе вже інший зміст, незважаючи на єдність суб'єкта. Йдеться тут про інтелектуально-психологічний стан, це повідомлення - перехід до характеристики внутрішнього душевного ладу, властивого людині, спочатку сприйманого зовні. Таким чином, кожне з речень, які входять до безсполучникової конструкції, і в цьому випадку наділене окремим самостійним змістом, але в той же час з'єднання цих речень, безумовно, характеризується певною тематичною цілеспрямованістю. Смислове зближення, властиве реченням, котрі входять у розглядувану конструкцію, проявляється в різному ступені, що створює більші чи менші труднощі ири вичленовуванні цих речень.
Самостійність предикативних одиниць у складній безсполучниковій конструкції виразно постає в тих випадках, коли вони мають однофункціональний характер, але розрізняються суб'єктами, які формують зміст кожної з них. Це спостерігається в побудовах перелічуваного, оповідного, зіставного типів. Розглянемо досить об'ємний фрагмент, що чистить безсполучникову конструкцію перелічувально-аналітичного характеру: Останнім часом висувалися як способи науковою пізнання різні прийомні структурний, семіотичний, інформаційний, конкретне-соціологічний, експериментально-психологічний і т.д. Немає жодного сумніву, що в естетичних дослідженнях їх можна з успіхом застосувати. Проте всілякі спроби універсалізувати їх криють небезпеку. Так, семіотичний підхід, будучи абсолютизованим, виявляєтеся неповноцінним у виявлені образної природи мистецтва; психологічний в аналогічних випадках зменшує пізнавальні можливості мистецтва; інформаційний спричинює зведення всіх критеріїв оцінки мистецтва до суто кількісного; структурний, даючи змогу позначити всі компоненти всередині системи мистецтва чи окремого творі), стає перепоною в розкритті причиново-наслідкових зв'язків цієї системи (або твору) із зовнішнім середовищем, ігноруючи процеси розвитку художньої літератури. (Звернімося до фрази, в якій висловлюються застереження, пов'язані з універсалізацією деяких способів наукового пізнання в дослідженнях мистецтва. Аналізована фразова побудова чітко розпадається на чотири предикативні одиниці, що починаються найменуванням підходів: 1)семіотичний підхід, будучи абсолютизованим., виявляється неповноцінним у виявленні образної природи мистецтва; 2) психологічний в аналогічних випадках зменшує пізнавальні можливості мистецтва; 3) інформаційний спричи-аюєзведення всіх критеріїв оцінки мистецтва до суто кількісного; 4) структурний, даючи змогу позначати всі компоненти всередині системи мистецтва чи окремого твору, стає перепоною в розкритті причиново-наслідкових зв'язків цієї системи (або твору) із зовнішнім середовищем. У кожній одиниці повідомляється те, що стосується одного з методів, і кожне таке повідомлення являє собою в цьому відношенні цілісний завершений зміст, а отже - й речення, що розкриває думку про характеристику в обраному плані названого методу.