Синтаксис тексту

Представлена системна сукупність підходів до виявлення речень у тексті пропонується нами як одна з можливих методик дослідження, новизна якої полягає в самій проблемній спрямованості, в обов'язковості орієнтації на контекстуальний характер формування семантики й конструктивних ознак речення, в комплексному врахуванні єдності семантичних, конструктивним і власне комунікативних аспектів мовних побудов.

У літературі висловлюються окремі думки про комунікативну виділеність деяких підрядних речень[26], передусім приєднувального (сполучникового) типу[27], суттєві в цікавому для нас плані спостереження над двобічним та однобічним характером підрядного зв'язку в різних типах складнопідрядних речень та осмисленням на цій основі комунікативного значення компонентів складної конструкції, висновки про вияв близькості структурних відношень у складному реченні й текстових побудовах [28], про варіативність інтонацій у комунікативне значущих утворах[29]. Ми ставимо питання про необхідність послідовного з'ясування закономірностей функціонування речення в тексті та пов'язаних із цим його контекстуальне зумовлених трансформацій, реальних мовленнєвих меж.

Наведені вище міркування дають можливість виробити конкретні методичні прийоми уточнення меж речень у тексті. Виходимо з того, що типовий зміст речення - це значення, яке повідомляє одну окремішню (елементарну) думку про дійсність, а типова форма - предикативна одиниця (або поєднання предикативних одиниць), конструктивні й інтонаційно-графічні засоби якої слугують для вираження та виділення цього сенсу в мовленні.У результаті пофразового аналізу визначаємо наявність у фразі однієї чи більшого числа предикативних одиниць. Потім аналізуємо, які з них є самостійними, а які не є такими, входячи до складу інших. Для цього в лінійній послідовності з'ясовується конкретний зміст предикативних одиниць, який визначається з урахуванням контекстних зв'язків, логічної зумовленості формування сенсів. У результаті уточнюється реальне самостійне речення й саме та предикативна одиниця, котра його виражає, а отже - й межа даного речення. Передусім на цій основі вичленовується перша достатня елементарна смислова одиниця, решта аналізується з таких самих позицій у свою чергу. В разі необхідності застосовується "інтонаційна перевірка" меж речення, котра допомагає пересвідчитися в правомірності їх визначення, а також розмежувати зовні схожі, але структурно різні конструкції. Якщо виявиться, що типовий зміст речення співвідноситься в контексті з нетиповою формою (відокремленими, парцельованими конструкціями), то слід припустити існування в мовленні формальних аналогів речення, що виникають у таті контекстних трансформацій.

Контекстуальна варіативність речень з підрядною частиною

Особлива смислова рухомість характеризує побудови, що мають зовні однакову форму й тому називаються одним найменуванням - складнопідрядні речення. В результаті проведеного дослідження виявилося, що, крім конструкцій, котрі справді є реченнями, в тексті функціонують поєднання речень, які збігаються з ними за формою і в яких компонент, маючи вигляд підрядного, є неповним, а слугує для пояснення, коментування, розгортання попереднього, тобто розкриває вже інші, ніж у попередньому реченні, аспекти дійсності. Порівняймо вживання цих двох типів побудов у тексті.

Розглянемо перший тип: Якщо у людини рідко бентежиться совість, вона просто не вихована. А не вихована тому, що про неї, про совість, рідко заводять мову, не збуджують її, не звертаються до неї; Пам'ятаєте, як він відмовився від премії своїй бригаді? А зробив це тому, що знав: його колектив і трест у цілому можуть працювати краще; Життя ще раз жорстоко випробувало його через п'ятнадцять літ по закінченні війни. В один день трагічно загинули дружина, син і дочка. Він витримав і це. Зніс гіркоту втрати тому, що завжди бачив довкіл себе друзів, товаришів по праці, бойових побратимів.

У цих фрагментах виділено фрази, котрі являють собою складні конструкції, що складаються з двох предикативних одиниць, одна з яких - зі значенням причинності (тому що...). Поєднується ця підрядна предикативна одиниця з попередньою, котра означає факт (А не вихована (совість); А зробив це; Зніс гіркоту втрати). Сполучення цих предикативних одиниць витворюють єдиний елементарний зміст, який розкриває думку про причину названого факту, тобто обидві предикативні одиниці беруть участь у формуванні одного складнопідрядного речення. Воно не розпадається на конструкції, котрі мають самостійний зміст, бо, по-перше, в попередній фразі вже повідомляється про певний факт: вона (совість) просто не вихована; він відмовився від премії своїй бригаді: він витримав і не зніс гіркоту втрати). Тому далі повідомляється вже тільки власне причина факту, елементі позначення якого в неповній, вказівній чи синонімічній формі писутні, оскільки про нього йдеться у певному плані. Змістове та конструктивне злиття двох предикативних одиниць посилюється розподілом складного сполучника тому що між обома предикативними одиницями, інтонаційно-пунктуаційним оформленням нього.

Сприяє такому посиленню і вживання сполучника на початку речення Сполучник а в двох перших випадках підкреслює перехід до нового змістового напряму: по відношенню до відомого змісту осмислюється якась його характеристика - в даному разі причинова[30]. В той же час сполучник міг би бути й відсутнім. Подібне можна сказати й про розчленування сполучника тому що - воно також не обов'язкове. Пор.: Грати класику легко й важко. Легко, тому що чудовий літературний матеріал. Широке поле для вибору власного тлумачення. Важко, тому що класика обросла упередженими думками. Значить, у даних випадках обсяг складнопідрядного речення і склад фрази збігаються, а отже - збігаються й їхні межі.