Розбудова монетно-грошового господарства в роки Української революції (1917 – 1921 pp.)
На відміну від земель, що входили до складу Російської імперії, на території Галичини дуже рідко грошові замінники створювалися націо¬нальними громадами. Лише у м. Болехів (нині Івано-Франківська обл.) єврейська національна рада у 1919 р. випустила 10, 20 та 50 гелерів. Зате значно частіше трапляються грошові сурогати промислових підприємств, закладів торгівлі та харчування. Так, у 1919 р. бориславська нафтова спілка "Прем'єр" випустила бони вартістю 1, 2, 5, 10, 20, 50, 100 та 200 крон. Особливо багато різних грошових сурогатів випущено у Львові. Тут їх емітували книгарні, буфети, кафе, ресторани, кондитерські, склади папе¬ру, готелі, театри і навіть бібліотеки. Вартість більшості з них не переви¬щувала 1 крони, що свідчить про гостру нестачу в місті дрібних розмін¬них грошей. Після окупації міста польськими військами магістрат у червні 1919 р. випустив бони вартістю 50 гелерів та 1 крону (розмір емісії – по 200 тис. шт. кожного номіналу). їх проекти виконав відомий графік Ру¬дольф Менкіцький.
На відміну від Галичини та Буковини, на українських землях, що пе¬ребували в складі Росії, місцеві грошові емісії з'явилися дещо пізніше, На початку Першої світової війни грошова система все ще була спромож¬ною обслуговувати потреби ринку, але з 1917 р. повсюдно почав відчува¬тися брак грошових знаків, що спонукало органи місцевого самовряду¬вання розпочати емісію власних грошових сурогатів. Найбільш масово їх випускали в Одесі, Житомирі, Кременці, Єлизаветграді (нині м. Кірово¬град), Проскурові (нині м. Хмельницький) та ін.
Одеські випуски були здійснені згідно з ухвалою Міської управи за ініціативою Комітету кредитних установ міста від 9 грудня 1917 р. В обі¬гу перебували розмінні білети номіналом 1, 3, 5, 10, 25 та 50 рублів (два останніх знаки випущені у 1918 р.). Високий рівень виконання одеських емісій сприяв їх поширенню далеко за межами міста. Згідно з міжміськи¬ми угодами, їх використовували у Херсоні та Миколаєві. Авторитет цих грошових знаків був підкріплений фінансами міста, про що свідчили вміщені на них підписи міського голови та скарбника. Розміри емісії оде¬ських міських бон постійно зростали. У другій половині 1918 р. їх кількість сягнула сотень мільйонів карбованців. Популярність цих грошових знаків пояснюється гострою нестачею купюр загальнодержавної емісії, а також значними ресурсами Одеси, яка навіть у роки воєнних лихоліть та політичної нестабільності залишалася важливим торговим центром та порто¬вим містом. Автором проектів окремих одеських грошових знаків був відо¬мий український художник Амвросій Ждаха.
Значне місце у виготовленні місцевих бон належало кооперативним організаціям. Лише на Волині їх випустили 19 кооперативів міст та містечок. Для цього використовувалися різноманітні бланки чеків, ордерів, кви¬танцій тощо. Часто ці випуски мають різні назви — квитанції, бони, бони-квитанції, розписки і навіть "сдача". Цікавими є грошові еквіваленти церковних інституцій та національних громад. Перші з них, як правило, використовувались для проведення розрахунків з церковною крамницею, Часто на них вміщувались пояснюючі написи, наприклад "для просфор" тощо.
Значну кількість грошових замінників випустили організації єврейського населення, яке у переважній більшості проживало громадами у містах та містечках Правобережної України, де займалося ремеслом, промислами та торгівлею. Найбільшими були випуски рівненських єврейських коопе¬ративів "Лінас Гацедек" та "Ахдусъ", які емітували свої бони вартістю 1, 3 та 5 рублів, використовуючи при їх оформленні українську та російську мови, а також іврит. Протягом двох років в обігу перебували боргові за¬писки вартістю 1, 3 та 5 рублів, ініційовані єврейською громадою волинського містечка Бережниця.Цікавою сторінкою в історії грошових стосунків на Україні доби національно-визвольних змагань є ви¬пуск власних грошей відомим керівником селянського анархічного руху отаманом Нестором Махном (1884 – 1934). У спогадах сучасників та в науковій літературі є згадки про випуск ним власних грошей, навіть подаються їх описи. Однак, на думку М. Дмитрієнка, власної емісії Н.Махно не здійснював – його наказом було виконане надрукування на паперових грошових знаках білогвардійського Всевеликого Війська Донського номі¬налом 1, 3, 5, 10, ЗО та 50 рублів. На них вміщений напис у два рядки "Гоп кума не журись / в Махна гроші завелись" і проставлена нова вартість купюри, яка була в десять разів вищою. Згодом подібну операцію здійсню¬вали інші керівники повстанських загонів, наприклад, отаман Хмара, загони якого діяли на Черкащині у 1919 р.
Таким чином, у роки національно-визвольних змагань українського народу вперше за багато століть було зроблено спробу створити національну монетно-гро¬шову систему. Незважаючи на складні економічні обставини, політичну нестабільність та постійні воєнні дії, українським урядам вдалося прово¬дити послідовну державницьку грошову політику, здійснювати емісію власних грошових знаків, які безперешкодно перебували у грошовому обігу. У їх проектуванні брали участь відомі українські митці Г. Нарбут, В. Кричевський, І. Мозалевський та ін. На запроектованих ними купюрах вперше вміщені державні символи України.
Питання грошової політики були пріоритетними для всіх урядів моло¬дої української держави, які намагалися створити високоефективну гро¬шово-фінансову систему, що ґрунтувалася на повновартісній грошовій одиниці – гривні. Її стабільність базувалася на прибутках від державних монополій, а також на довірі населення до Української держави. Через постійну воєнну небезпеку уряду не вдалося карбувати власну монету. Цей же чинник призвів до низки помилок, які мали дестабілізуючий вплив на грошове господарство держави. Одна з них – безперешкодне використання в обігу іноземних грошей, насамперед російських рублів. Лише уряд Ди¬ректорії УНР здійснив запізнілі заходи, спрямовані на їх вилучення.