Розбудова монетно-грошового господарства в роки Української революції (1917 – 1921 pp.)

1. Становлення української національної грошової системи в період Центральної ради.

2. Розбудова фінансово-грошової системи та емісійна політика України періоду Гетьманату Павла Скоропадського.

3. Грошове господарство України за часів Директорії УНР.

4. Становлення фінансової системи та грошового обігу Західноукраїнської Народної Республіки.

5. Грошова політика уряду радянської України.

6.Обіг недержавних грошових знаків на Україні у 1914 – 1918 pp.

1. 1917 р. став переломним у новітній історії України. Під впливом революційних подій у Росії тут завирувало суспільно-політичне та громадсько-культурне життя. Після трьох століть гніту відроджувалася українська національна державність. Створена 17 березня 1917р. Центральна Рада-представницький орган парламентського типу – за короткий час пройшла важкий шлях еволюції від речника національно-культурної автономії у складі Росії до парламенту незалежної української держави. Одним з важливих питань на цьому шляху стало опрацювання та узаконення національно-державної символіки – прапора, герба, гімну та інших атри¬бутів суверенітету, серед яких важливе місце посідають монети та папе¬рові грошові знаки. Конкурси на їх оформлення було оголошено ще влітку 1917 р. У них взяли участь відомі українські митці Юрій (Георгій) Нарбут, Василь Кричевський, Іван Мозалевський, Григорій Золотов, Михай¬ло Бойчук, Антон Приходько та ін., які створили понад 300 ескізів грошо¬вих знаків. Багато з них згодом були використані при виготовленні україн¬ських грошей.

Випуск у світ власної грошової одиниці був конче необхідний, оскільки з червня 1917 р. російські рублі пере¬стали надходити в українські відділення Державного банку. Окрім цього власна валюта була одним із способів задекларувати виникнення на політичній карті Європи нової держави.

Створення своєї фінансової системи та реалізацію емісії національних грошових знаків було доручено Генеральному секретаріату фінансів та промисловості, очолюваному Христофором Барановським, а згодом – відо¬мим українським економістом професором Михайлом Туган-Барановським. Ще 29 вересня 1917 р. український уряд ухвалив Декларацію "Про децентралізацію українських фінансів, створення спеціального бюджету та Національного українського банку". Поява цього документа була зумов¬лена необхідністю налагодити фінансування україн¬ського шкільництва, культурно-просвітницьких установ, потреб економічного та політичного жит¬тя, а також спробою попередити наростання нега¬тивних явищ у грошовому господарстві, які пере-носилися на Україну з Росії. Передбачалось ство¬рення окремого бюджету Центральної Ради, який мав функціонувати паралельно з загальноросійським. 22 грудня 1917 р. Київську контору Державного банку Росії було реорганізовано в Український Державний банк, а гу¬бернські та повітові відділення стали його місцевими відділами. Першим директором Українського Державного банку став Михайло Кривецький, якого згодом замінив Володимир Ігнатович. На початковому етапі діяль¬ності Державний банк мав керуватися старим статутом. Цей же закон ліквідовував відділи російських Дворянського земельного та Селянського поземельного банків. Ліквідаційну процедуру мали провести Генеральний секретаріат фінансів та промисловості разом з Генеральним секретаріатом земельних справ.

Випуску перших українських грошей передувала тривала дискусія щодо доцільності та наслідків їх емісії. Група київських економістів (проф. Яснопольський та ін.) доводили неможливість успішного запровадження національної валюти без належного золотого запасу, який пропонувалося створити шляхом продажу селянам поміщицьких земель, оплата за які мала проводитися золотом. Однак дана пропозиція підтримана не була, оскільки землю потребували, насамперед, незаможні селяни, які не мали золота. Крім того, за короткий проміжок часу неможливо було нагрома¬дити необхідний золотий запас. Саме тому перевагу було віддано пред¬ставникам функціональної теорії, яких представляв тодішній гене¬ральний секретар земельних справ Борис Мартос. Він пропонував забез¬печити національну грошову одиницю прибутками від державних монополій, запроваджених ще царським урядом, а також від залізниці та пошти. Важливу роль у зміцненні довіри населення до нових грошей по¬винен був відіграти авторитет молодої української держави.Підготовкою проекту закону про емісію національних грошей займали¬ся Михайло Туган-Барановський, його заступник Василь Мазуренко, ди¬ректор Державної скарбниці Михайло Кривецький та інші працівники Генерального секретаріату фінансів. На їх пропози¬цію 19 грудня 1917 р. (1 січня 1918 р.) Центральна Рада ухвалила "Тим¬часовий закон про випуск державних кредитових білетів УНР". Він пе¬редбачав випуск Державним банком кредитових білетів, які тимчасово (до утворення золотого запасу) забезпечувалися державним майном – надрами, лісами, залізницями, державними монополіями тощо. Розмір емісії обмежувався половиною надходжень від державних монополій. Грошова одиниця УНР отримала назву "карбованець", що ділився на 200 ша¬гів. Всі організації, установи та приватні особи були зобов'язані приймати нові грошові знаки без будь-яких обмежень. Золотий вміст українського карбованця був паритетний золотому царському дореволюційному руб¬лю – 17,424 долі чистого золота (0,774 г). Через неможливість забезпечи¬ти ринок достатньою кількістю грошей було дозволено обіг російських кредитних білетів. Цей вимушений крок українського уряду мав негатив¬ний вплив на подальший розвиток національної грошової системи. Закон передбачав покарання за фальшування грошових знаків.