Розбудова монетно-грошового господарства в роки Української революції (1917 – 1921 pp.)

Середа, інші виконав Георгій Нарбут. На реверсі всіх номіналів було вміще¬но герб України та напис "Ходить нарівні з дзвінкою монетою".

Зростання державних видатків та посилення інфляції вимагали суттє¬вого збільшення емісії кредитних білетів, яка попередніми законодавчи¬ми актами була обмежена сумою 100 млн карбованців. У зв'язку з цим, 20 квітня було ухвалено закон про видачу Державною скарбницею корот¬котермінових (до 12 місяців) зобов'язань на суму 500 млн крб. (1 млрд гривень). Вони мали бути видані Державному банкові для забезпечення кредитних білетів.

Таким чином, виважена грошова політика українського уряду сприяла зростанню міжнародного авторитету української валюти. Після укладення Брест¬ського миру, Центральна Рада підписала з Німеччиною угоду про взаєм-ний обмін валютами. У Державному банку в Києві було відкрито рахунок Німецького Центрального Банку на суму 2 млрд гривень. Натомість, німецька сторона відкрила рахунок Міністерства фінансів УНР в Берліні на суму 920 млн марок. Згідно з цією угодою, курс української гривні було зафіксовано на рівні 0,46 марки. Подібну угоду на суму 1 млрд гри¬вень було укладено з Австро-Угорщиною. При цьому курс гривні було визнано паритетним австро-угорській кроні.

2. 29 квітня 1918 р. було здійснено державний переворот, внаслідок якого було проголошено створення Української Державі на чолі з гетьманом Павлом Скоропадським. З 3 травня новим міністром фінансів став Антон Павлович Ржепецький, який обіймав цю посаду аж до падіння Гетьманату 14 грудня 1918 р. Своїми головними завданням він вважав створення української грошової системи, встановлення високого курсу національної грошової одиниці, забезпечення її золотовалютним запасом та іншим майном держави. Ставши міністром, він залишив на своїх постах більшість урядовців попередньої адміністрації, а також запросив до співпраці висококваліфікованих фінансистів колишнього царського уряду, які, втікаючи від більшовицького терору, переїхали на Україну. Новий міністр був висококваліфікованим фахівцем, якому у важ¬ких умовах іноземної окупації вдалося стабілізувати ситуацію на українському грошовому ринку. Одним із найбільших досягнень А. Ржепецького було укладення першого державного бюджету України. Роботу цю було завершено вже за часів Директорії УНР у січні 1919 р.Нові політичні обставини вимагали від уряду збільшення коштів, необ¬хідних для виконання зобов'язань гетьмана перед командуванням окупа¬ційних військ, які забезпечували політичну стабільність та цілісність України. Вже 9 травня було ухвалено закон, згідно з яким розмір емісії зріс на 400 млн карбованців. 12 травня Рада Міністрів надала Німеччині та Австро-Угорщині по 200 млн карбованців у вигляді безтермінових по¬зичок. Для реалізації цього рішення у Берліні було випущено білети Дер¬жавної скарбниці вартістю 50, 100, 200 та 1000 гривень на загальну суму 1 млрд гривень. На ринку вони з'явилися в червні 1918р., але основна кількість була завезена в Україну в лютому 1919 р. А.Ржепецький продовжував започатковану за часів Центральної Ради роботу, спрямовану на зміцнення міжнародного авторитету української валюти. 15 травня 1918 р. було підписано угоду щодо реалізації наданої Німеччині та Австро-Угорщині позики на суму по 200 млн крб. кожній. Згідно з нею, курс української валюти було прив'язано до німецької мар¬ки (1 марка = 0,75 крб.) та австро-угорської крони (1 крона = 0,5 крб.). Гарантований Державним банком стабільний курс марки та крони сприяв зростанню їх авторитету серед населення, яке зберігало свої заощадження саме в цих доступних для нього валютах. Однак через наростаючі тен¬денції до поразки Центральних держав у світовій війні ситуація цих ва¬лют була вкрай складною. Постійно зростаюча інфляція спричинювала їх швидке знецінення, що негативно позначилося на українській грошово-фінансовій системі. Несприятливим для української національної валюти було також зростання на грошовому ринку кількості російських грошей, які у великій кількості привозили заможні втікачі від більшовицького терору. Крім того, більшовики друкували і надсилали своїм українським прихильникам гро¬шові знаки царського та Тимчасового урядів, які продовжували залишатися законними засобами платежу на Україні.

Плануючи запровадження єдиної валюти на всій території України, уряд нарощував виробництво карбованцевих та гривневих купюр. Перші з них надалі випускалися у Києві та Одесі, другі – у Берліні. Кошти за¬кордонної емісії були значно вищими – близько 15 коп. за купюру, тоді як в Одесі ціна не перевищувала 3,26 коп. Крім того, існувала проблема перевезення грошових знаків з Німеччини – транспортування було не лише дорогим, а й небезпечним. Так, незважаючи на протести українського дипломатичного представництва, румунські власті конфіскували вантаж грошей, що перевозилися на аероплані, який з технічних причин змуше¬ний був здійснити посадку на території цієї країни. Першим кроком в орга¬нізації повномасштабної емісії національних грошових знаків за часів Гетьманату було розпорядження Кредитової канцелярії Міністерства фінансів Української Держави від 28 липня 1918 р., яким Експедиція заготовки державних паперів зобов'язувалась забезпечити населення гро¬шовими знаками номіналом 10, 40, 100 та 1000 карбованців та оновити існуючі 25 та 50 карбованців. При цьому пропонувалось використати проекти Георгія Нарбута. Випуск кредитних білетів планувалось здійсню¬вати у Києві та Одесі. З перелічених номіналів ніколи не було видрукува¬но купюру в 40 карбованців, інші ж грошові знаки, а також купюра вар¬тістю 250 карбованців з'явилися на ринку наприкінці літа – восени 1918 р,

Виконані на замовлення Центральної Ради у Берліні гривневі купюри, запроваджені в обіг 31 травня 1918 р., за якістю суттєво відрізнялися від грошових знаків, випущених на Україні. При цьому автори проектів не завжди були задоволені реалізацією їхніх задумів. Так, у щоденнику Г.Нар¬бута міститься нарікання на якість купюри номіналом 500 гривень.