Встановлення фашистської диктатури в Німеччині
25. Для здійснення всього цього ми вимагаємо: створення сильної централізованої імперської влади. Незаперечний авторитет центрального політичного парламенту на території всієї імперії, у всіх її організаціях. Створення станових палат і палат по професіях для здійснення прийнятих імперією законів в окремих феодальних землях. Лідери партії беруть на себе забезпечення виконання вищезазначених пунктів за будь-яку ціну, навіть жертвуючи, у разі потреби своїм життям.
Знов-таки на зразок італійської НФП, антикапіталістичні цілі доповнювалися, і разом з тим позбавлялись змісту, іншими пунктами програми, однозначно антисоціалістичного і націоналістичного змісту. Але в центрі програми стояв антисемітизм, що складав у деякому роді загальну рамку націоналістичних, антикапіталістичних і антисоціалістичних вимог. У різних розділах програми євреї розглядалися не просто як національна меншість - було потрібно не тільки виселити "східних євреїв, що проникнули в Німеччину", але і перевести німецьких асимільованих євреїв, що жили в Німеччині протягом сторіч, у положення "іноземців". Більш того, усі євреї взагалі являлися справжніми винуватцями поразки Німеччини, відпові-дальними також за мниму небезпеку марксизму і негативні сторони капіталізму. Цей антисемітизм, мотивований насамперед, але не винятково, расистською ідеологією, із самого початку відрізняє націонал-соціалістів від італійських фашистів. Загальною рисою є лише прагнення до знищення, утім, спрямоване в Італії не проти нечисленних євреїв, а проти марксистів і, на що часто не звертали уваги, проти національних меншин.
Незадовго після цього ДАП була перейменована в НСДАП – націонал-соціалістичну робітничу партію Німеччини National-Sozialistische Deutsche Arbeite Partei - NSDAP).
31 березня 1920 року Гітлер звільнився з рейхсвера і повністю віддався політичній боротьбі. У серпні 1920р. він виступає в Зальцбурзі на міждержавній нараді націонал-соціалістів німецькомовних територій.
Тут треба зробити відступ і помітити, що хоча термін «націонал-соціалізм» і повязують з іменем Гітлера, проте появився він зовсім не в Німеччині, а в Австрії – серед чеських соціалістів. На початку Першої світової війни в Австрійському парламенті навіть був один депутат націонал-соціаліст – деякий Клофач. Ідеї націонал-демократів і націонал-соціалістів були досить популярними серед прагнучих незалежності чехів.
І ще одне істотне зауваження. У радянський час через політичні розуміння майже завжди замість терміну «націонал-соціалізм» використовувався термін «нацизм». Навіть власне гітлерівську партію в підручниках називали «німецькими нацистами». Тому постійно виникала термінологічна плутанина. Термін «нацизм» появився в Італії. Відомий терорист есер Борис Савінков – який був у Тимчасовому уряді військовим міністром – зустрічався в 20-тих роках з Муссоліні і високо оцінив як його самого, так і фашистський рух, як альтернативу комунізму, з яким Савіков вів війну не на життя а на смерть.
Але вцілому спочатку термін «нацисти» використовувала в основному тільки радянська пропаганда. Навіть Сталін в своїй промові 6 листопада 1941 року, критикуючи Гітлера, як імперіаліста, доводить, що Гітлер, на думку Сталіна не являється ні націоналістом, ні соціалістом, тобто використовуючи термін націонал-соціаліст обманює маси. Інакше кажучи, Сталін нічого поганого і націонал-соціалізмі, я політичній доктрині, не бачив, на відміну від фашизму, який розглядався як зрада соціалізму .Подібність між фашизмом і націонал-соціалізмом видно не тільки в соціальній і ідеологічній області, але також у зовнішньому вигляді й у політичній практиці. НСДАП була так само організована і побудована по військовому зразку, так само спиралася на одягнені в мундири і частково збройні підрозділи. Організація штурмовиків (СА, Sturmabteilungen), заснована 3 серпня 1921 року, у листопаді 1923 року нараховувала вже 15 000 чоловік. "Штурмові загони", що складалися переважно з дрібнобуржуазних елементів, не відрізнялися в цих відносинах від фашистських "скуадрі". Але хоча СА також наслідувала у своїй організації і поводженні військовим зразкам, вона відрізнялася від створеної Муссоліні армії громадянської війни двома істотними рисами. Націонал-соціалістські штурмовики шукали і провокували насильницькі зіткнення зі своїми політичними супротивниками, але їхньої сутички в залах вуличні бої не досягали масштабів італійського терору. Інше розходження полягало в тому, що, на відміну від "скуадрі" італійського аграрного фашизму, підтримуваних і організованих у кадровому і матеріальному відношенні аграріями, штурмовики ніколи - навіть у ранній період не могли розглядатися як знаряддя великих землевласників і підприємців.
Наступним поворотним моментом у партії стало те, що літом 1921 року Гітлер, який на той момент був членом правлячого комітету НСДАП і відповідав за вербування нових членів, вирішив що час відсунути досить посередкованого ідеолога і оратора Дрекслера. Тим більше що Дрекслер пропонував об’єднатися з аналогічно настроєними групами Німеччини (наприклад з соціалістами). Скориставшись від’їздом Гітлера в Берлін, прихильники Дрекслера вирішили позбутися від Гітлера. Гітлер поспішив в Мюнхен і 11 липня 1921 року ультимативно вийшов з НСДАП погрожуючи створити свою власну партію і передав справу на суд партійних членів. До такого повороту подій Дрекслер виявився неготовий і зняв свої обвинувачення проти Гітлера (якого обвинувачували в демагогії). Гітлер примусив Дрекслера поступитися йому місцем у лідерстві. Дрекслер прекрасно розумів що без Гітлера партія небуде існувати і саме тому зразу ж погодився. 26 липня Гітлер знову вступив в НСДАП, а 29 липня 1921 року на надзвичайних зборах керівництва НСДАП був вибраний головою партії, а Дрекслера відсторонили від всіх справ, нагородивши його нічого не значущою посадою почесного голови партії (у 1923 році Дрекслер взагалі вийшов з партії). На цих же зборах був прийнятий новий статут НСДАП, в якому затверджувався «принцип фюрерства», тобто беззастережне підпорядкування партії Гітлеру.