Встановлення фашистської диктатури в Німеччині
Але з 1935 року НСДАП усе більш активно прагнула обмежити вплив католицьких юнацьких товариств, а потім стала розпускати їх і включати до складу "гітлерюгенда". У ході прийнятого ними курсу на ослаблення релігійних переконань націонал-соціалісти підсилювали свою кампанію проти релігійних шкіл, доти, поки в 1941 році не перестали виходити єпископальні бюлетені.
Що стосується євангелічної церкви, то, якщо не вважати щодо нечисленних груп ліберальних теологів і віруючих соціалістів, то дана церква навіть з ентузіазмом поставилася до руйнування демократії і встановленню націонал-соціалістського терористичного режиму. Це пояснювалося не тільки традиційною в євангелічній церкві політично і релігійно аргументованою покірністю начальству, але також її релігійно пофарбованим звеличуванням німецької нації і презирством до соціалізму і демократії. Однак спроби організаційної уніфікації 28 євангелічних церков окремих земель, початі деякими націонал-соціалістами на початку 1933 року, не досягли мети. "Державний комісар по справах земельних євангелічних церков" Август Егер, призначений на цю посаду вже 24 червня 1933 року, був відкликаний з неї, коли деякі священики, що об'єдналися в "рух молодих реформаторів", і колишні керівні установи церкви заявили протест проти такої тотальної форми уніфікації, що викликала навіть критику президента фон Гінденбурга.
Утім, цей конфлікт завершився дуже вигідним для націонал-соціалістів компромісом, оскільки була досягнута домовленість, що питання про форму і устрій євангелічної церкви в "третьому рейху" повинні вирішувати самі громади.
Якщо відвернутися від опору нечисленних церковних і військових кіл, а також окремих осіб, то можна прийти до висновку, що церкви і вермахт хоча і не були цілком уніфіковані, усе-таки були настільки пристосовані до режиму, самі до нього пристосувалися, що, власне кажучи, не представляли ніякої небезпеки для внутрішнього стану "третього рейха".
Поступово ,,нова" влада починає реалізацію антисемітської політики.
При погляді на всі численні, проведеними різними установами антисемітські заходи важко знайти в них який-небудь свідомий і цілеспрямований план, єдину мотивацію. У дійсності задумане і майже здійснене повне знищення європейських євреїв лише з більш пізньої точки зору може показатися неминучим і планомірним результатом націонал-соціалістської політики у відношенні євреїв. Але окремі стадії наклепу, ізоляції, позбавлення цивільних прав, пограбування і переслідування євреїв у Німеччині й у захоплених німецькими військами країнах Європи фактично створили передумови проведеного з грубою послідовністю холокоста. Мотивація, на якій ґрунтувалася вся ця політика в цілому, також не виявляє якої-небудь єдності. Якщо знищення євреїв, проведене з бюрократичною послідовністю і виробничою акуратністю, випливає однозначно, навіть майже винятково пояснити расовою доктриною, то в першій фазі єврейської політики націонал-соціалістів переважував хоча також неприйнятний, але все-таки раціонально збагненний політичний і економічний розрахунок. Тому, незважаючи на особливий характер знищення євреїв у кінцевій стадії їхнього переслідування, можна провести деякі паралелі між поводженням націонал-соціалістів стосовно євреїв і до інших меншостей Німеччини.Це відноситься насамперед до синти (Sinti) і рому (Roma), число яких у Німеччині на початку 1933 року було близько 26 000. Ніхто з лідерів націонал-соціалістів до захоплення влади не цікавився існуванням цих так званих "циганів". Після 30 січня 1933 року їхнє положення спочатку теж не особливе змінилося. Меншість синти і рому були скоріше побічно порушені різними нелюдськими законами і постановами націонал-соціалістів. Сюди відносився виданий 24 листопада 1933 року "закон проти небезпечних рецидивістів", до яких націонал-соціалісти зараховували всіх осіб, двічі засуджених за карні правопорушення чи злочини. З 1938 року подібні "асоціальні елементи", як їх називали в той час аж ніяк не тільки переконані націонал-соціалісти, спрямовувалися в концентраційні табори. До цього кола осіб відносилися також інші цигани. Утім, ці міри ґрунтувалися більше на кримінально-превентивних розуміннях, з яких виходила також дуже тверда "постанова про циганів" 1936 року; відповідно до цієї постанови, "цигани" були піддані ще більш строгому поліцейському нагляду.
Якщо ці міри проти циганів лише кількісно відрізнялися від колишніх поліцейських мір проти цієї "зарази", то хвиля арештів, що почалася 13 липня 1938 року, мала економічне мотивування. У ході цієї так званої "акції проти асоціальних елементів", спрямованої не тільки проти циганів, але і проти коли-небудь, засуджених євреїв, СС намагалася збільшити число своїх табірних рабів, що знизилося на якийсь час після звільнення багатьох політичних ув'язнених. Але "зацікавленість" СС у циганах цим не обмежилася. 18 грудня 1938 року Гіммлер наказав застосувати "результати расово-біологічних досліджень" при "остаточному рішенні циганського питання".
Під цими "расовими дослідженнями" малися на увазі роботи деяких учених, що спиралися на дані "Державного центра по боротьбі з циганськими бешкетуваннями", що входило у відомство карної поліції. У ході цих досліджень усі цигани старше шести років були піддані кримінологічному опису і на підставі расових і кримінально-політичних даних розділені на так званих "повних циганів", "змішаних циганів" і "осіб, що бродяжать на циганський лад". Незадовго до початку війни і після нього ці дані були застосовані на практиці. Почалася масова стерилізація, депортація циганських родин з імперських територій у Польщу і, нарешті, після нападу на Радянський Союз, масові убивства. Після того як 13 березня 1942 року "указівкою про поводження з циганами" було чітко встановлене, що "особливі розпорядження щодо євреїв" повинні бути "відповідно застосовані до циганів", за наявними оцінками, від 500 000 до 600 000 циганів, крім солдатів вермахту, було отруєно газом в Освенцимі й інших таборах знищення.