Розвиток окремих галузей страхування в Україні

•який доступ має компанія до страхувальників. Що заважає їй роз¬ширити коло своїх прихильників;

•чи має компанія належний персонал для оперативної переорієн¬тації роботи на нові послуги та ринки;

•що необхідно для посилення мотивації працівників до кращого вико-нання місії компанії?

Проблеми, що стримують розвиток

Їх можна умовно розподілити на кілька блоків.

Серед економічних проблем — низький платоспроможний попит фі-зичних та юридичних осіб на страхові послуги, незначні обсяги й недоско-нала структура капіталу СК, відсутність надійних інвестиційних інструмен-тів для довгострокового розміщення страхових резервів.

За даними Держкомстату, у березні 2003 року на одного працівника були нараховані 415 грн. зарплати, а наявні доходи в розрахунку на одну особу становили 206 грн. — за середнього прожиткового мінімуму 342 грн. Водночас колосальні відрахування з фонду оплати праці спричиняють при-ховування реальної зарплати, подальшу тінізацію економіки.

За підсумками 2002 року, майже 2/5 підприємств були збитковими. Окрім того, на 1 квітня ц.р. дебіторська заборгованість підприємств та уста-нов становила 243,2 млрд. грн., а кредиторська — 307,9 млрд. грн.

Незначні обсяги доходів населення та фінансових ресурсів господа-рюючих суб’єктів гальмують поступальний розвиток страхування. А недо-статність початкового капіталу, повільні темпи його нарощування, розмір сформованих резервів переважної більшості вітчизняних СК зумовлюють, у свою чергу, їх вкрай низькі можливості з покриття великих збитків.

Сьогодні в Україні не існує привабливих для страховиків довгостроко-вих інвестиційних інструментів. Інтерес до ОВДП втрачено, а акції та облі-гації інвестиційно привабливих підприємств вкрай важко придбати. Це не тільки гальмує зростання інвестиційної діяльності самих компаній, збіль-шення доходів від неї, а й позбавляє економіку значних обсягів «довгих» грошей.Серед організаційно-правових проблем можна згадати відсутність ці-леспрямованої державної політики у сфері страхування; недосконалість чинної нормативно-правової бази; слабкий розвиток інфраструктури; про-текціонізм, галузевий монополізм; надмірна кількість видів обов’язкового страхування та неадекватність їх фінансового забезпечення; недостатній рі-вень державного регулювання страхового ринку тощо.

Законом України «Про страхування» передбачено 34 види обов’язкового страхування, що навіть не мають зарубіжних аналогів. Рішен-ня про їх запровадження прийнято поспіхом, без належного соціально-економічного обґрунтування. Окремі види такого страхування чітко законо-давчо не врегульовані, оскільки мають відсильні норми або не визначені в українському правовому полі поняття. Майже для 2/3 видів обов’язкового страхування немає необхідної нормативної бази.

2002 року зібрано лише 405,6 млн. грн., при збільшенні, порівняно з 2001-м, обсягів недержавного обов’язкового страхування на 73,7 млн. грн. і скороченні державного на 18,5 млн. Страхові ж виплати торік зросли лише на 0,4 млн. грн. Це зумовлено як законодавчими прогалинами, так і відсут-ністю необхідних для обов’язкового страхування коштів.

У регулюванні страхового ринку також залишається ціла низка неви-рішених проблем:

•недостатня узгодженість дій державних органів, що опікуються пи-таннями страхування, між собою, а також цих органів і СРО;

•недостатній обсяг повноважень державних органів на санкції та при-тягнення винних до відповідальності за порушення законодавства, що не сприяє підвищенню рівня відповідальності професійних учасників ринку;

•відсутність якісної системи обліку, звітності, розкриття інформації та нагляду за діяльністю СК, що обмежує можливості потенційних інве-сторів і споживачів страхових послуг щодо вибору СК, зменшує мож-ливості ринку з мобілізації вільних ресурсів, зростання обсягів страхо-вого посередництва.