Особисті немайнові права

-право на безпечне довкілля;

-право на свободу та особисту недоторканність;

-право на сім'ю, опіку, піклування та патронатне виховання.

2.1. Право на життя

Згідно з ч. 1 ст. 281 ЦК України кожна фізична особа має не¬від'ємне право на життя. Законодавець не визначає ні особистого немайнового блага «життя», ні самого «права на життя». Проте, аналізуючи чинне законодавство, можна дійти висновку, що під по¬няттям «право на життя» слід розуміти таке особисте немайнове право, яке об'єднує два основних аспекти: право на власне життя та право давати життя іншим.

Право на власне життя містить активний та негативний зміст, до яких, зокрема, слід відносити:

-право на фізичне існування, під яким слід розуміти природне право фізичної особи на існування як біологічного, психічного та со¬ціального організму;

-право на фізичну (природну) смерть об'єднує передбачену ч. 4 ст. 281 ЦК України абсолютну заборону задоволення прохання фізичної особи про припинення її життя (активна евтаназія);

-право на медичні, наукові та інші досліди, тобто юридично за¬кріплена можливість проведення над повнолітньою фізичною осо¬бою різноманітних дослідів лише за умови її вільної згоди (ч. 3 ст. 281 ЦК України);

-право на усунення небезпеки, що загрожує життю, має мож¬ливість будь-якими не забороненими законом способами захищати від протиправних посягань своє життя, а також життя інших людей (ч. 2 ст. 281 ЦК України) і вимагати усунення небезпеки, яка загро¬жує життю людини, що створена внаслідок підприємницької або ін¬шої діяльності (ст. 282 ЦК України).

Право давати життя іншим є складовою частиною загального права на життя. Призначення цього права полягає у виконанні лю¬диною її священної місії – продовження людського роду. Безпереч¬но, основним повноваженням, що складає зміст права давати життя іншим, є можливість виконання репродуктивної функції природ¬ним шляхом. Однак треба звернути увагу на те, що, крім даного пов¬новаження, право давати життя іншим – це:

-право на стерилізацію, тобто юридично гарантована можли¬вість проведення медичної операції, що має на меті позбавлення біологічного організму здатності до репродуктивності (відтворен¬ня). Даним правом згідно з ч. 5 ст. 281 ЦК України наділені повнолітні фізичні особи (як чоловік, так і жінка). Реалізувати це право вони можуть лише за власним бажанням. Стерилізація недієздатної фізичної особи за наявності медико-соціальних показань може бути проведена за згодою опікуна з попереднім повідомленням прокурора;

-право на штучне переривання вагітності, яким відповідно до ч. 6 ст. 281 ЦК України наділені лише жінки, за умови, що вагіт¬ність не перевищує 12 тижнів. Перелік обставин, що дають право на переривання вагітності після 12 тижнів вагітності за медичними та соціальними показаннями, встановлюється законом;

-право на штучне запліднення та перенесення зародка в орга¬нізм жінки, яке має повнолітня жінка за медичними показаннями (ч. 7 ст. 281 ЦК України).

Окреме питання стосується меж реалізації даного права. У літе¬ратурі доволі поширеною є точка зору, що право на життя є абсо¬лютним правом. Але дане право все ж таки має певні межі, напри¬клад, воно обмежується діяннями інших осіб у межах необхідної оборони.

2.2. Право па здоров'я

З правом на життя тісно пов'язане право на здоров'я. Згідно з чинним законодавством під поняттям «здоров'я» слід розуміти стан повного фізичного, душевного та соціального благополуччя, а не тільки відсутність хвороб і фізичних дефектів.