Особисті немайнові права

-спростування неправдивої інформації та суміжні способи за¬хисту (ст. 277 ЦК України);

-заборону поширення інформації, якою порушуються особисті немайнові права (ст. 278 ЦК України).

Гарантією своєчасного та ефективного захисту особистих немай¬нових прав є передбачена ст. 279 ЦК України можливість накласти на особу штраф, у випадку невиконання покладеного рішенням су¬ду зобов'язання вчинити відповідні дії для усунення порушення особистого немайнового права або ж у випадку ухилення від вико¬нання судового рішення. При цьому сплата штрафу не звільняє осо¬бу; від обов'язку виконати рішення суду.

4.1. Поновлення порушеного права

Даний спеціальний спосіб захисту особистих немайнових прав, передбачений ст. 276 ЦК України, полягає в тому, що орган дер¬жавної влади, орган влади Автономної Республіки Крим, орган міс¬цевого самоврядування, фізична або юридична особа, рішеннями, діями або бездіяльністю яких порушено особисте немайнове право фізичної особи, зобов'язані вчинити необхідні дії для його негайно¬го поновлення. У випадку, якщо дії, необхідні для негайного поновлення порушеного особистого немайнового права фізичної особи, не вчиняються, суд може постановити рішення щодо поновлення пору¬шеного права, а також відшкодування моральної шкоди, завданої його порушенням.

4.2. Спростування неправдивої інформації та суміжні способи захисту

Фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внас¬лідок поширення про неї та (або) членів її сім'ї недостовірної інфор¬мації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інфор¬мації (ч. 1 ст. 277 ЦК України).

Під правом на спростування слід розуміти право на визнання осо¬бою, яка порушила особисте немайнове право інших осіб, неправо¬мірності своїх діянь та визнання цієї інформації неправдивою, яке вчинюється у такий самий спосіб, у який була поширена неправдива інформація. У випадках, коли спростування неможливо чи недоціль¬но провести у такий самий спосіб, воно повинно проходити в адекват¬ній (схожій, максимально наближеній) формі з урахуванням того, що спростування має бути ефективне, тобто охопити максимальну кількість реципієнтів, що сприйняли попереднє поширення інформа¬ції. Так, наприклад, якщо спростування у тому самому засобі масової інформації є неможливим внаслідок його припинення, то воно по¬винно бути оприлюдненим в іншому засобі масової інформації за ра¬хунок особи, яка поширила недостовірну інформацію.

Право на відповідь – це право на висвітлення власної точки зору щодо поширеної інформації та обставин порушення особистого немайнового права. Принципова відмінність між відповіддю та спрос¬туванням полягає у тому, що:

-відповідь передбачає внесення пояснення щодо поширених відомостей, тоді як спростування зводиться до визнання попередньо поширених відомостей неправдивими;

-відповідь здійснюється особою, щодо якої були поширені відомості, або членами її сім'ї, тоді як спростування – лише осо¬бою, яка поширила ці неправдиві відомості. У випадках, коли по¬ширювачем неправдивої інформації є посадова чи службова особа при виконанні своїх посадових (службових) обов'язків, то спрос¬товувати цю інформацію повинна юридична особа, у якій вона працює.

Право на відповідь та право на спростування неправдивої інфор¬мації щодо особи, яка померла, належить членам її сім'ї, близьким родичам, а також іншим заінтересованим особам (ч. 2 ст. 277 ЦК України).

Підставою виникнення права на спростування та відповідь є юридичний факт правопорушення, до змісту протиправної поведін¬ки якого входять поширення:

-відомостей, тобто доведення інформації до відома третьої осо¬би будь-яким способом за умови здатності сприйняття останньою її змісту. При цьому не вважається поширенням відомостей повідом¬лення їх особі, якої вона стосується;

-відомостей про особу, тобто з яких можна було б точно встано¬вити, що вони стосуються конкретної особи, чи, принаймні, ця осо¬ба входить до кола осіб, яких дані відомості стосуються;-відомостей неправдивих, тобто таких, що не відповідають дій¬сності чи викладені неправдиво. При цьому негативна інформація, поширена про особу, вважається неправдивою, якщо той, хто її по¬ширив, не доведе протилежного (презумпція добропорядності).