Особисті немайнові права

ВИСНОВОК ……………………………………………………………………..27

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ …………………………………..29

ВСТУП

Останні перетворення в політико-економічному житті України, зміна соціальних цінностей та орієнтирів зумовили вихід у системі су¬спільних пріоритетів на перше місце людини як особистості. Зокрема, згідно зі ст. 3 Конституції України вищими соціальними цінностями визнається людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторкан¬ність та безпека. Тобто всі інші блага, у тому числі й матеріальні, зна¬ходяться в ієрархії соціальних пріоритетів нижче і є суспільними бла¬гами другого порядку. І саме такий підхід до місця і ролі людини та її внутрішнього (духовного) світу в системі соціальних цінностей відпо¬відає міжнародним стандартам прав людини1 та зумовлює необхід¬ність їх повного і всебічного регулювання та охорони на галузевому рівні, насамперед нормами цивільного права.

Вирішенню цього питання на рівні цивільного законодавства при¬свячено книгу другу ЦК України «Особисті немайнові права фізичної особи». Якщо в ЦК УРСР 1964 р. регулювання та охорона цих відно¬син взагалі не виділялися в окрему структурну одиницю і губились у Загальній частині серед правових норм, що регулювали правовий статус фізичної особи, то у структурі чинного ЦК України регулю¬вання та охорона цих відносин складають окрему книгу, вміщену після Загальної частини, що підкреслює пріоритет людини та її внут¬рішніх (духовних) благ над іншими цінностями.

Як зазначалося вище, до предмета цивільно-правового регулюван¬ня, крім майнових відносин, належать особисті немайнові відносини. Важливо зазначити, що структурно при визначенні предмета цивіль¬но-правового регулювання саме особисті немайнові правовідносини передують хрестоматійним для цивільного права майновим відноси¬нам, що підкреслює важливість даного виду відносин у цивільно-правовій системі. Слід також зауважити, що особисті немайнові правовідносини, змістом яких є відповідні особисті немайнові права, ви¬никають щодо особистих немайнових благ, таких як життя, здоро¬в'я, честь, гідність, ім'я тощо. Однак ці особисті немайнові блага не можуть регулюватися нормами права, оскільки вони є, переважно, природними благами (цінностями) й існують незалежно від того, вре¬гульовані вони правом чи ні. Але внаслідок відповідної регуляції вони стають об'єктами певних особистих немайнових прав, що ро¬бить дані блага ще й юридично значимими.

Аналізуючи ст. 269 ЦК України, слід зазначити, що особисті немайнові права – це юридично гарантовані можливості, які до¬вічно належать кожній фізичній особі за законом і характеризують¬ся немайновістю та особистісністю.

Отже, для характеристики особистих немайнових прав особи слід керуватися такими основними ознаками:

1.дане право належить кожній особі – це означає, що воно належить усім без винятку особам (фізичним та юридичним) за умови, що наявність цього права в особи не суперечить її сутності (наприк¬лад, юридична особа не може бути наділена правом на життя, здоро¬в'я, честь, гідність тощо). При цьому всі особи рівні у можливості реалізації та охорони цих прав;

2.дане право належить особі довічно – це означає, що воно на¬лежить фізичній особі до моменту смерті, а юридичній особі – до моменту припинення;3.дане право належить особі за законом – це означає, що підста¬вою його виникнення є юридичний факт (подія або дія), передбачений законом. Переважна більшість особистих немайнових прав виникає в особи з моменту народження (створення), наприклад, право на життя, здоров'я, свободу та особисту недоторканність, ім'я (найменування) тощо. Однак окремі види особистих немайнових прав можуть виника¬ти в осіб і з іншого моменту, передбаченого законом, наприклад, право на донорство особа має лише з моменту досягнення повноліття, а пра¬во на зміну імені має особа, яка досягла 16 років, тощо;

4.дане право є немайновим – це означає, що в ньому відсутній майновий (економічний) зміст, тобто фактично неможливо визначи¬ти вартість цього права, а відповідно і блага, що є його об'єктом, у грошовому еквіваленті;

5.дане право є особистісним – це означає, що воно не може бу¬ти відчужене (як примусово, так і добровільно, як постійно, так і тимчасово) від особи-носія цих прав та/або передане іншим особам.