Особисті немайнові права

4.3. Заборона поширення інформації, якою порушуються особисті немайнові права

Ще одним спеціальним способом захисту особистих немайнових прав є заборона поширення інформації, якою порушуються особисті немайнові права (ст. 278 ЦК України). Сутність цього способу захи¬сту полягає в тому, що у випадку, коли:

-особисте немайнове право фізичної особи порушене у газеті, книзі, кінофільмі, телепередачі тощо, які готуються до випуску у світ, може бути захищене завдяки тому, що суд може заборонити їх випуск у світ до усунення порушення цього права;

-особисте немайнове право фізичної особи порушене у газеті,

книзі, кінофільмі, телепередачі тощо, які випущені у світ, суд може

заборонити (припинити) їх розповсюдження до усунення цього по¬

рушення, а якщо усунення порушення неможливе – вилучити ти¬

раж газети, книги тощо з метою його знищення.

При цьому суттєва відмінність певного спеціального способу за¬хисту від попереднього полягає в тому, що підставою його застосу¬вання є правопорушення, яке іменується дифамацією, тобто поши¬рення навіть правдивої інформації, але за умови, що нею порушую¬ться особисті немайнові права, наприклад, право на особисте життя чи право на таємницю про стан свого здоров'я.

Отже, в цивільному законодавстві України існують чіткі тенден¬ції розвитку правової бази щодо регулювання та охорони особистих немайнових прав особи, які покликані забезпечити гармонійний роз¬виток людини як особистості та гідного члена громадянського сус¬пільства. Подальший розвиток цивільно-правового регулювання осо¬бистих немайнових прав в Україні має бути зорієнтований на світові стандарти в галузі прав людини. Проте це не повинно бути необдума¬ною рецепцією відповідних міжнародних норм права, а зваженим процесом, який має базуватися на запозиченні світового досвіду, по¬єднаного з особливостями національного світосприйняття, правотворення та праворозуміння. Також слід зауважити, що навіть наяв¬ність наддосконалої правової системи – це лише передумова, яка без належного поєднання із своєчасною, однозначною та повною реаліза¬цію і захистом особистих немайнових прав не зможе досягти необхід¬ного результату.

ВИСНОВОК

Що стосується правової природи особистих немайнових прав, то і сьогодні їх цивілістична природа в літературі фактично не оспорюється. Однак окремими авторами особистим немайновим правам приписується конституційно-правова природа. Беззаперечно, що в Конституції України, зокрема у розділі другому, закріплюються ос¬новні особисті права громадян, однак у ній неможливо та й недо¬цільно передбачити основні способи реалізації та охорони цих прав. Це все закріплюється на рівні галузевого цивільного законодавства, де особисті немайнові права дістають свій подальший розвиток. Адже ніхто не буде оспорювати цивілістичну природу права власно¬сті лише через те, що основні засади цього права закріплені у ст. 41 Конституції України.

Змістом особистих немайнових прав визнається можливість фізич¬ної особи вільно, на власний розсуд визначати свою поведінку у сфе¬рі свого приватного життя (ст. 271 ЦК України). Отже, особисті не¬майнові права не є цивільними правами лише з негативним зміс¬том, тобто лише з виключною можливістю особи-носія вимагати захисту у випадку порушення, загрози порушення, невизнання чи оспорення цих прав. Дані права містять і активний зміст, тобто можливість вчиняти певні активні дії, спрямовані на їх реалізацію, у передбачених законом межах.

Наявність передбачених законом меж реалізації особистих не¬майнових прав фізичної особи свідчить про те, що вони не є абсо¬лютними. При цьому, відповідно до ст. 274 ЦК України, обмеження особистих немайнових прав фізичної особи, передбачених Консти¬туцією України, мають встановлюватися Конституцією, обмеження особистих немайнових прав, передбачених ЦК України або зако¬нами, мають бути визначені ними також. Слід вирізняти як загаль¬ні межі реалізації особистих немайнових прав (наприклад, заборона порушення прав інших осіб), так і спеціальні межі, характерні ли¬ше окремим особистим немайновим правам (наприклад, коли ін¬формація про хворобу фізичної особи може погіршити стан її здоро¬в'я або стан здоров'я її батьків (усиновлювачів), опікунів, піклу¬вальників, зашкодити процесу лікування, то право на інформацію про стан здоров'я може бути обмежене).