Агрокультура українського селянства й козацтва
У невільничому (рабовласницькому) господарстві Подолинський угледів певний поступ. «Але ще недосконале, — стверджує вiн, — тому, що ця форма громадянства , яка має своєю основою постійну війну, виключає велику частину робітників від участи в нагромаджуванні енергiї, в кориснiй праці на задоволення людських потреб. Не говорячи вже про силу вбитих i поранених у постійних війнах робiтникiв, ми згадуємо лиш про постійне військо, про власників невільників, про когорти наглядачів, щоби показати, скільки некорисних i непродуктивних елементів містить громадянство, заосноване на невільництві».«У кріпацтві ми бачимо, — заявляє вчений, — уже більше елементiв поступу. Кріпак має ще хоч кусень землі, який він обробляє без нагляду панського ока й без нагайки наглядача. Однак, як відомо, дуже малий ще цей поступ. Які маленькі ділянки цих кріпаків у порівнянні з безмежними маєтками панів! Час вільної працi кріпака — це тільки короткий відпочинок по довгих днях панщизняної праці. Тому й не дивно, що продуктивність працi в період кріпацтва не доходила навіть середньої сучасної».
Щодо капіталістичної форми господарства, то Подолинський робить висновок: «Ця форма продукції вміла використовувати поділ працi, а коли цього їй не вистачило, почала у великій кількості застосовувати машини в промисловості та в рільництві. Вона досягла блискучих результатів, які перевищили навiть її власні сподівання. Але капіталізм має свої темні сторони».
I вчений розкриває зміст i характер цих «темних сторін» капіталізму останніх десятиліть ХIХ століття: «Замість збільшувати нагромадження енергії на землі, машини тепер часто збільшують розсіювання готових вже робочих сил, вiдлучаючи значну частину пролетаріату від продукції наслідком гiперпродукцiї». I тут Подолинський робить висновок: «Тим часом, навпаки, необхідно, щоб кожне механічне або всяке інше покращення своїм безпосереднім наслiдком давало зменшення часу праці всіх робітників i, таким чином, давало їм змогу нової продукції, духовної, естетичної культури. I остаточний підсумок ученого: «Вищий рівень i впорядкований розподіл якості i кількості харчових продуктів неодмінно привели б із собою збільшення мускульної й нервової сили людства. З цього б постало нове джерело для дальшої продукцiї, для збiльшення нагромадження енергії на поверхні землі».
Але перешкоджає нераціональне, розтратне рільництво, неекономічне господарювання на землi, яке її знесилює i знижує родючість. Подолинський протиставляє цьому вдосконалене польове господарство, науково поставлене правильне рiльництво. I це є, як він пише, «одним з найкращих прикладів корисної праці, тобто такої працi, яка збільшує кількість сонячної енергiї на земній поверхнi». У визначення Подолинським «вдосконаленого польового господарства», «поставленого правильно рільництва» цілком вкладається козацька агрокультура.
Сергiй Подолинський був, певною мірою, попередником Володимира Вернадського — автора найбільшого наукового синтезу ХХ сторіччя — вчення про біосферу.
Вернадський визначив, що людина, людство, його свідомість i розум є новою геологічною силою в історії Землі, здатною змінювати лице планети. Проте робота культурного людства, що нерозривно пов’язана з усією історією земної кори, людська цивілізація є причинним наслідком стихійного планетарного процесу i діє в межах його законів. Людство як геологічна сила не може повернути назад. Несвідомо творячи свою історію, воно здійснює роботу величезної напруги, приводить у дію матеріальні маси на земній поверхні. Однак, стверджував Вернадський, людство може виконувати цю роботу, тільки збільшуючи силу i міць своєї цивілізації, тобто його діяльність мусить мати творчий, конструктивний характер.
Учений розкрив закономірність, еволюційну неминучість переходу біосфери в своєму розвитку в новий, вищий, якісний етап — ноосферу — сферу розуму. Головним i визначальним фактором цього є людина, здатна розумно впливати на процеси природи й соціальну організацію суспільства. Ноосфера є «такого роду стан, — пише Вернадський, — у якому з’явиться розум i спрямована ним праця людини як нова, небувала на планеті геологічна сила».
Оскільки дiяльнiсть людини набуває глобальних масштабів i могутнього впливу на природні процеси, то величезне значення мають взаємовідносини людини i взагалі соцiума з природою, а в зв’язку з цим безмежно зростає роль науки в людській діяльності та соціальній організації суспiльства. Людство повинно будувати свої відносини з природою тільки на науковій основі, щоб передбачити наслідки цієї діяльності й регулювати їх, не завдаючи шкоди природі, не порушуючи її внутрішньої рівноваги, ритмічності, гармонії. А гармонія, взагалi, як відомо, є головним законом космосу.
«Людина — не раб i не цар природи, — зауважував учений, — вона її частина, через яку природа пізнає саму себе». Протиборство з природою для людей є самознищенням. Виходить, що частина постає проти цілого, i природа помщається над своєю частиною.