Агрокультура українського селянства й козацтва
Ноосферний етап тiльки зароджується, але тенденцію, шляхи, окремі кроки до ноосфери можна спостерігати навіть у далекому минулому.
Виходячи із визначення Вернадським правильної поведінки людини, соцiума в природi, чому теж відповідає козацьке землеробство, можемо сказати, що український народ в особі козацтва зробив значний поступ у ноосферну перспективу, i це підносить його до планетарного рівня, а оскільки тут присутній активнодіючий фактор — космос, сонячна енергія, то — на космічний рівень.Культура козацького хліборобства — вільна праця на власній землі, козацькі хутори, запорозькі зимівники — багатогалузеві господарства фермерського типу, орієнтовані на ринок, — усе це позначилося на високій землеробській культурі всього українського селянства. Це дало право письменникові Олесю Гончару назвати українського селянина геніальним хліборобом.
Але в часи колоніального владарювання Російської імперії та Совєтського Союзу ті набутки було знищено й Україну стосовно економіки було відкинуто на кілька століть назад:
Нищівні удари українському козацтву й селянству завдала Катерина II. Було ліквідовано гетьманство i перестала існувати Українська козацька держава (1764 р.), зруйнована й скасована Запорозька Січ (1775 р.) знищено козацьке землеволодіння, українське селянство закрiпачено, воно втратило землю (1783 р.), козацькі полки перетворені в частини російської армії, замість козацького полково-сотенного адміністративно-територіального поділу з Гетьманщини було зроблено три царські намісництва.
З другої половини ХIХ століття, після скасування кріпосного права в Російській імперії (реформа 1861 р.), українське селянство з його чорноземами, з традиціями духовного зв’язку із землею i гармонійними взаємовідносинами з природою, з приватним індивідуальним господарством набуло визначних здобутків у землеробській праці. Українські зернові культури (жито, пшениця, ячмінь, овес, кукурудза) складали 2/3 експорту Російської iмперiї. Україну тоді вважали житницею Європи, а її чорноземи, що мали свої особливі унікальні якості, найкращими в світі.
Так думав i російський учений Василь Докучаєв, засновник науки генетичного грунтознавства, творець грунтозахисної системи. Він стверджував, що грунт є природним феноменом, живим організмом, самостійним тілом природи, що має своє походження, свої власні, тільки йому притаманні ознаки. Будучи головою чорноземної комісії, В. Докучаєв вивчав чорноземи Полтавщини. Його учень Володимир Вернадський після закінчення університету розпочав наукову діяльність із дослідження полтавських чорноземів у 1890 — 1891 роках. Пізніше він відзначить грунти як «бiокосне тіло» i напише в 1919 році в Старосiллi під Києвом статтю «Участь живої речовини у створенні грунтів».
Совєтська імперія, КПСС перевершили своїх попердникiв страхітливими злочинами проти української землі та селян, нещадно, безжалісно експлуатуючи їх. Хімізацією, меліорацією отруювали i знесилювали землю. Так звані інтенсивні технології виробництва сільськогосподарської продукції з їх технократичною орієнтацією, антиекологічним напрямком були вкрай небезпечні.
Безмежно розорювався український чорнозем. Брутально порушувався гідрорежим земельних угідь, по-хижацькому вирубувалися ліси біля річок, забруднювалися водойми. З 60-х років ХХ століття в Україні висохло близько трьох тисяч рiчок. Знаменитий український чорнозем масивами перетворювався на мертву породу. На катастрофічне зменшення родючості багатостраждальної української землі діяло також впровадження монокультур, вузька спеціалізація господарств та їх об’єднання, а потім знову розукрупнення.
Найнегативнiшi, найруйнiвнiшi наслідки для землі та ї всієї економіки України мало запровадження колгоспів із їхнім витратним веденням господарства, які не тільки не нагромаджували, а розкрадали сонячну енергію.
За сімдесят рокiв тоталітарного панування Російської комуністичної імперії над українським народом, який зазнав жахливих втрат своїх національних багатств, постійно висіла також загроза руйнації його як етносу, як нації. Головного удару завдали найбільш творчому представництву українського суспільства — селянству та інтелігенції.
Шляхом колективізації в селян був придушений духовний зв’язок iз землею. Було витравлено почуття господаря, ініціативного, працьовитого, відповідального за результат роботи. У колгоспах люди не були зацікавлені в цьому.
Селянську націю насильницьки відірвали від землі, використавши для цього, передусім, індустріалізацію. Мобілізували примусово людей із сіл на фабрики й заводи. Багато селян пішло в пошуках кращої долі подалі вiд рабського існування. Вони люмпенiзувалися в містах i на «будовах комунізму». Урбанізація села, заклик зрівняти його з містом, пізніше — комунiстично-бюрократична вигадка про «неперспективні села» призводили до їхнього занепаду й руйнації.