Агрокультура українського селянства й козацтва
Видатний знавець iсторiї українського козацтва, лауреат Державної премії імені Т. Шевченка, лауреат наукової нагороди Фундації Антоновичiв (США) Олена Апанович упродовж 90-х років розробляє історіософську проблему про конструктивну, творчу роль українського козацтва в національній та світовій історії. Основним змістом її концепції є твердження, що козацтво, будучи досконалою мiлiтарно-бойовою силою, яка охороняла український народ від загарбникiв, було також творчим державним, політичним, соціально-економічним i культурним самовиявом українського народу протягом трьох століть.
Головними напрямами конструктивної історичної діяльності козацтва Олена Апанович вважає державне будівництво: створення Запорозької Січі — козацької республіки i Української гетьманської держави під керівництвом Богдана Хмельницького, а також створення й організацію козацької агрокультури. З цією тематикою вчена виступала на П’ятій міжнародній французько-українськiй конференції: «Козаки. Iсторична роль. Відображення в літературі й мистецтві» (червень, 1991 р., Париж, Сорбонна) та на III міжнародному конгресі україністів (серпень 1996 р., Харкiв).
Агрокультура українського козацтва розглядається в контексті ідей геніальної роботи українського вченого ХIХ ст. Сергiя Подолинського про працю на землі та розподіл сонячної енергії, яка є єдиним джерелом життя на нашій планеті. Сергій Подолинській доводить величезну навіть космічну, роль селянства, яке своєю творчою працею на землі нагромаджує й зберігає сонячну енергію. Вперше про виняткове значення селянства сказав ще IV ст. (від Різдва Христового) святий Іоанн Золотоуст: «Кожна праця годує тільки себе і єдина праця на землі, яка годує інших і багато інших». Український вчений Сергій Подолинський розробив концепцію й науково аргументував пріоритетність в еколого-економічному розвиткові людства селянської праці на землі, яка в десятки разів збільшує вироблений природою продукт.
Концепції Олени Апанович грунтуються також на ідеях i моральних засадах Володимира Вернадського, мислителя, найвидатнішого природознавця ХХ сторіччя, ім’ям якого — пророкують учені — буде назване ХХI сторiччя. Володимир Вернадський, нащадок запорозьких козаків, створив на українській землi вчення про живу речовину та біосферу, що є теоретичним i практичним підгрунтям сучасної екології, та концепцію ноосфери (сфери розуму) — майбутнього періоду розвитку біосфери, пов’язавши в такий спосіб природознавство з історичною наукою.
Особлива актуальність усіх проблем, які порушуються в роботі Олени Апанович, полягає в тому, що нині з надзвичайною гостротою відчувається й дедалі більше усвідомлюється реальна загроза екологічної катастрофи на нашій планеті, спричинена хижацьким характером сучасної техногенної цивілізації. У зв’язку з цим прагнення проаналізувати прогресивний досвід життя в гармонії з природою, притаманний українським селянам й козакам, намагання переконати широкий загал в необхідності використання цього досвіду в нашому сьогоденні заслуговує найбільшого схвалення й підтримки.
Зав. кафедрою історії та політології Національного Університету «Києво-Могилянська Академія», доктор історичних наук, професор,
о. Юрій Мицик
Агрокультура українського козацтва мала витоки в ментальності українського селянства.
Земля з прадавніх часів відігравала найвизначнішу роль у життєдіяльності наших предкiв-праукраїнцiв. Українці становлять автохтонний етнос, що тисячоліттями перебував на тих самих землях, i землеробство було головним його заняттям. Рільництво на цих землях мало свої особливості, які визначають феномен українського землеробства.
Міцним i багатогранним, зокрема духовним, був зв’язок українців із землею. Пошановуючи її як святиню, український селянин любив землю. В’ячеслав Липинський, український мислитель, історик i соціолог, стверджував, що «любов до землі є основною динамічною силою як української, так i всіх осілих націй». Він називав любов до землi однією з характерних рис українського світогляду. Нашому селянинові завжди було притаманне особливо дбайливе, доброчесне ставлення до землi. Обробіток її супроводжувався численними засторогами i обрядами, пов’язаними великою мірою з природними циклами, iз сільськогосподарським календарем. Від свого першопочатку українське аграрництво формувалося циклічно: підтримувалася багатовікова сівозміна поля, завдяки якій ділянки землi поперемінно «відпочивали» (не засівалися).Сталими i нерозривними були також взаємостосунки українського землероба з природою. Вона обдарувала його грунтами дивовижної родючості — чорноземом. Чорнозем утворюється в степу, де сприятливі природні умови для цього. Тут сухий клімат, відмерла трава не перегниває, не вимивається дощами, а поступово перетворюється в гумус, насичений органічною речовиною, тобто акумульованою сонячною енергією. Нагромаджується певний високий гумусний горизонт чорнозема. Найкращий у світі чорнозем сформувався в результаті взаємодії хлібороба із землею. Своєю працею численні покоління вдосконалювали землю, нарощували такі багаті грунти, що згодом вони стали унікальним здобутком української агрокультури.