Агрокультура українського селянства й козацтва
Подолинський пише: «Десятина землі серед дикого степу чи первісного лісу без втручання людини дає з року в рік певну кількість поживного матеріалу; людина прикладає до неї свою працю, i відразу ж продуктивність десятини зростає в десять-двадцять разів. Звичайно, людина не створює матерії, не створює вона й енергiї. Уся матерія вже була в нашій десятині землi у висіяному зерні, в атмосфері, енергiю всю повністю одержано від Сонця, i не більшу кiлькiсть, ніж раніше. Але завдяки прикладеній людській праці десятина землi змогла зберегти у рослинній матерiї, яка вкриває її, у десять чи двадцять разiв більше енергії, нiж до того». Без застосування людської працi неминучою було б розсіювання перетворюючої енергiї. Отже, займаючись землеробством, вирощуючи рослини, люди щороку на земній поверхні нагромаджують бiльшу кiлькiсть перетворюючої енергiї, нiж її затрималося б без їхньої участи.Для підтвердження своїх спостережень i висновків Подолинський наводить оприлюдненні в його час дані сільськогосподарської статистики Францiї. Вони свідчать, що кожна теплова одиниця, витрачена під час працi на вирощування пшениці, створює значну кількість додаткового накопичення сонячного тепла. Як i докладання працi на гектарах в лісі i природних луках також значно збільшує сонячне тепло. А на штучних луках цей надвишок ще більший.
Однак такий вид праці, як землеробство, що дає фантастичне переважаюче збільшення енергії, вимагає діяльності людини, що складаються з цілого ряду затрат її енергії, які винагороджуються тільки в кінці, при споживанні їжі. Механічна робота витрачається на розпушування грунту, що не надає йому ніякої енергiї, однак сприяє проникненню у грунт сонячного проміння й повітря.
Людиною в землю кидається вже готовий запас енергiї у вигляді насіння — i таким чином вона не може користуватися цим запасом майже цілий рік, а також повинна вносити у грунт ще й добрива. Ці речовини непридатні для людського харчування, але містять певний запас перетворюючої енергiї.
Усi наступні землеробські роботи, а також перероблення землеробських продуктів (збирання врожаю, перевезення хліба, молотьба, мелення зерна, випікання хлiба) розсіюють ту енергію, яка вже була до того накопичена в людському організмі. Однак у кінцевому результаті всі ці втрати сторицею винагороджуються під час споживання того запасу перетворюючої енергії, яка накопичилася в продуктах землеробства.
Подолинський відзначає, що в хліборобській діяльності людини видатне місце належить машинам. При вдосконаленому машинному господарюванні невелика фізична робота людини виявляється значною кількістю корисної праці. Людство з усім своїм господарством, тобто рослинами, нивами, стадами, машинами зберігає, як мінімум, у десять разів більшу кількість сонячної енергiї, ніж сама природа.
Отже, робить висновок вчений, при тому, що загальна кiлькiсть енергiї, яку одержує поверхня Землі від її надр i вiд Сонця, поступово зменшується, загальна кiлькiсть енергiї, що є у розпорядженні людини, постійно зростає.
Важливо відзначити, що Подолинський, згадуючи про спроби в його час сконструювати сонячну машину, говорив, що це було б повністю введення додаткової кількості сонячної енергії в бюджет людства абсолютно без одночасного розсіювання вже збереженої енергiї. Сонячна машина, безперечно, знайшла б собі застосування в землеробстві i подальшій переробці харчових продуктів.
Розроблюючи концепцію корисної праці, що збільшує бюджет енергiї, яка надходить у розпорядження людини, учений також розглядає питання розкрадання енергiї людиною, що є явищем, протилежним працi. «Якщо ми — пише він — називаємо працею всі дії, що збільшують бюджет перетворюючої енергiї людства, то розкраданням ми повинні називати всi дiї людей, які ведуть до зменшення цього бюджету. Ми кажемо дiї людей, тому що, й крім таких дій, відбувається постійна трата енергiї у простір, а під словом «розкрадання» ми розуміємо збільшення цього розсiювання, спричинене спеціальними діями людей, що має обов’язковим результатом «трату додаткових кількостей енергії». Тобто, ідеться про дiї, якi мають своїм результатом явища, зворотні до працi.
«Країни, — додає Подолинський, — якi були багатими, перетворилися в пустелі в результаті помилок у господарюванні». У нашій вітчизняній дійсності — в минулому i, на жаль, в сучасному — знаходимо приклади розкрадання енергiї. Найбільше це відбувалося в Україні «вогнем i мечем» та голодомором в колгоспах, запроваджених ще Сталiним.
Дуже цінною є спроба Подолинського визначити відповідно до історичних періодів розвитку людського суспільства розміри корисної праці i приблизний обсяг нагромадженої сонячної енергiї, тобто, за його формулюванням, дослідити «відношення поміж нагромадженням енергiї i різними формами продукції».
«Примітивна культура, яка в дiйсностi ще не є культура, бо не основується на корисній працi — на нагромадженні енергії, а тільки на вживанні сил, зібраних попередніми життєвими процесами — ця культура не може бути зарахована в число цих способів, — стверджує він. — Дика людина, живлячись овочами або корінцями, полюючи на звірят i ловлячи рибу, лише розсіює у всесвіт енергію, яка була вже раніше нагромаджена».