ПАВЛО ТЕТЕРЯ
Похід короля закінчився провалом. Зима видалася важкою, наступав голод (1663 рік був неврожайний), польські війська поводилися жорстоко, почалися розправи панів з підданими. Польські жовніри продавали татарам людей в ясир; одного чоловіка — за листочок тютюну. Король залишив Глухів, подався під Сєвськ. На воєнній раді 18 — 19 лютого 1664 року вирішили повертатися на Україну та до Польщі — король тікав на Могилів і Мінськ разом з литовським і часткою польського війська. Біля Новгорода-Сіверського розстріляли Богуна (27 лютого), склавши на нього невдачі й звинувачуючи в зв'язках з росіянами (дехто з істориків намагався цю страту приписати інтризі
Тетері, але там його тоді не було). Лівобережну Україну мав втримати С. Чарнецький, але це йому не вдалося.Поштовх до повстань на Правобережжі дав запорозький кошовий Іван Сірко (універсали Брюховецького діяли слабо). В січні 1664 року Сірко пішов на буджацьких татар; повертаючись назад — у лютому — намагався пробитися до Чигирина, гетьманської столиці. В цей час Брацлав, Кальник, Могилів, Рашків, Умань, Сміла піддалися й Брюховецькому. Проти Тетері виникла змова, що розколола "клан Хмельницького". Ініціатори не дуже відомі, — мабуть, основним був архімандрит Гедеон (Юрій Хмельницький, що тоді покинув монастир), який перебував під впливом недавно обраного київського митрополита Йосипа Тукальського. До них приєдналися Іван Виговський та Олена (дружина Тетері). На Правому Березі заявилися полковники Брюховецького Семен Височан, Степан Сулименко, Василь Варениця. Вони об'єднали в загони близько тридцяти тисяч повстанців та козаків. Біля Білої Церкви Тетеря й польський полковник Себастіан Маховський розбили Сулименка. Допит Сулименка, який потрапив до полону, та інші матеріали (листи до Виговського) довели існування розгалуженої змови проти поляків і Тетері, нитки якої сходилися в руках Виговського, але її остаточна мета (орієнтація на Москву чи Стамбул) залишається досі втаємниченою. Юрія Хмельницького, митрополита Тукальського, а також Г. Гуляницького в першій половині березня 1664 року арештували, привезли до Варшави й посадили до в'язниці в Мальборзі. Вивезли також Олену, жінку Тетері (й сестру Юрія). 16 березня в Корсуні відбувся суд над Виговським (Маховський звабив його підступом нібито на військову раду). Його звинуватили в організації повстання — і зразу ж розстріляли. Суд був неправий — Виговський, як польський сенатор, не підлягав такому трибуналові. Коли об'єктивно підходити до справи, то стає очевидним, що Тетеря був ворогом Виговського (і навпаки), але зводити смерть Виговського до інтриги Тетері наївно. Не підлягає сумніву, що Виговський готував протипольське повстання й, мабуть же, мав намір його очолити — вигадкою Тетері це не було. Порушення ж законності лягає повністю на Маховського. До речі, в складеній перед смертю духівниці Виговський не звинувачував Тетерю.
Страта Виговського поглибила прірву між козаками та польськими військами. Садистські жорстокості Чарнецького, те, що він віддав населення України татарам як плату за допомогу, не могли врятувати становища. Повстання поширилося аж до Волині. Польські землевласники тікали на захід тим шляхом, яким прийшли — на Львів. Тетеря тримався, основним чином, на татарській допомозі — близько 50 тисяч з Бесарабії та Криму. Вже в другій половині березня татари почали поступово розкривати свої наміри: відірвати Україну по Горинь від Польщі й підпорядкувати її кримському ханові Мухаммед-Гіреєві IV.
Правобережжя поглинав хаос. Стихійне повстання, поштовхом до якого стала також поява ватаг дейнеків (у XVIII столітті їх називають гайдамаками) та загонів Сірка між Дністром і Бугом у лютому 1664 року, зміцнене організаційно заходами Виговського на початку березня, з'єдналося з інтервенцією Брюховецького. Він разом з російськими військами перейшов Дніпро та обложив Чигирин, в якому зачинився Дорошенко. Військове щастя несподівано схилилося на бік Тетері, що завзято і вперто боровся за свій престол. Облогу Чигирина зняли — Брюховецький втік до Канева. Сірка ледве не схопили в Вужині, з якого він пробився з великими втратами. Після битви під Каневом, остаточно не вирішеної. Сірко відійшов до Бугу, Брюховецький — на Лівобережжя. Чарнецький безмежно лютував — у Суботові він викинув зі склепу домовину Богдана, Хмельницького, віддав міщан татарам. Правобережжя знову піднялося проти Тетері й поляків.
Гетьман намагався стабілізувати становище політичними засобами. Від короля твердо вимагав переговорів з Москвою; затримка розмов, на його думку, зміцнювала позиції татар, що намагалися захопити Україну. Канцлера Пражмовського просив усунути кілька польських старост і підстарост, щоб таким чином звільнити частину території від утисків польської адміністрації. Так минули травень і червень 1664 року. Тетеря усвідомлював, що одною з причин повстання є його особа — він хотів покласти булаву, але король не погоджувався: вважав Тетерю останньою реальною опорою на Правобережжі.
В кінці липня — на початку серпня знову появилися Сірко й Косагов, зайняли Меджибіж, Брацлав, Могилів. Під Корсунем Косагова розбили, але міста повставали одне за одним — облога Ставища (Чарнецьким) тривала понад чотири місяці; місто взяли лише 20 жовтня. Вірним Тетері залишалися Чигирин, Корсунь, Черкаси, Біла Церква, прихильники гетьмана звели голови в Умані.
У вересні-жовтні — явна перевага Тетері. На його боці дуже впливовий полковник Остап Гоголь і наказний гетьман Михайло Ханенко. Ціле Побужжя і Подністров'я знову в руках Тетері. Сірко відступив у степи. Брюховецький залишився майже без війська. Тетеря кидається від одного міста до іншого.Зима не принесла спокою. Тетеря розгромив біля Умані полковника Івана Сербина, який там загинув. Брюховецький підготовляв новий наступ на Правобережжя. Населення масово тікало з Правого Берега на Лівий. Поранений польський головнокомандуючий Стефан Чарнецький помер 16 лютого 1665 року; його наступник коронний підчаший Ян Замойський — 7 квітня.