ПАВЛО ТЕТЕРЯ
Особливих військових талантів Тетеря не виявив, дипломатичну ж його зручність Богдан Хмельницький високо цінував завжди. Хоча міжнародними зв'язками України займався безпосередньо сам гетьман, а керівником української дипломатії вважався генеральний писар Іван Виговський, Тетеря, немов його сіра тінь, брав участь практично в усіх основних дипломатичних переговорах, які відбувалися в Чигирині. Влітку (перша згадка — 13 липня) 1653 року Тетеря став переяславським полковником, але це не означало усунення його з гетьманського двору.31 грудня 1653 року саме він зустрічав царського посла Василя Бутурліна, вітаючи того довгою квітастою промовою. Є багато підстав вважати, що цей барвистий ораторський твір з'явився з-під пера полковника. Зрештою, Бутурліна зустрічав Тетеря не лише ніжними витворами слова: в переяславській церкві він твердо вимагав від московського посла, щоб той присягнув гетьманові від імені царя. Відомо, що з вимог цих нічого не склалося, 8 січня 1654 року присягав сам Тетеря, а вже в березні — разом з генеральним суддею Самійлом Богдановичем-Зарудним — вів переговори в Москві. Від Олексія Михайловича отримав привілей на місто Смілу, привілей цілком непридатний в умовах гетьманування Богдана Хмельницького, який тоді особисто розпоряджався українськими землями. Побоюючись підозрінь і звинувачень з боку козацького війська, Тетеря закопав грамоту. Вона зотліла, і в 1657 році, вже після смерті гетьмана Богдана, Тетеря просив царя відновити привілей....
Тетеря складав договірні статті з Росією разом з Богдановичем-Зарудним, але саме переяславського полковника треба вважати чи не основним їх творцем. Не підлягав сумніву, що, формулюючи статті, він виконував волю Богдана Хмельницького і реалізовував його політичну концепцію — потім дещо міняв під тиском царя. Але не можна думати, що Тетеря в 1653 — 1654 роках був недосвідченим дипломатом і не знав, як у цей час складали міжнародні договори. Те, що договірні статті мали дуже недосконалий, розмитий, деколи неясний характер, що вони не охопили цілий спектр російсько-українських відносин, а це наклало на договір відпечаток тимчасовості (такою була, мабуть, основна концепція гетьмана) — заслуга, в першу чергу, лукавого козацького дипломата. Порівняння двох українських міжнародних договорів, до створення яких-приклав свою руку Тетеря — Березневих (переяславських) статей 1654 року і Гадяцького договору 1658 року — доводить, що Тетеря вмів складати документи такого роду й наліт тимчасовості на договорі 1654 року зберіг свідомо.
Подвійну гру Тетері (якщо можна вважати її подвійною — просто це була та, по суті, незалежницька лінія гетьмана, яку правильно здійснював сумлінний виконавець) можна простежити далі. В 1655 році, під час облоги Львова українськими та російськими військами, переяславський полковник вів переговори про викуп міста з польською стороною. Для того, щоб росіяни не розуміли що він говорить, Тетеря розмовляв латиною (можна собі уявити, як дратувало це російську сторону!), підбурюючи львів'ян проти царських військ
Коли помирав Великий гетьман (6 серпня 1657 року в Чигирині) Тетеря був знов у Москві. Тут він проявився ще раз як добросовісний виконавець і блискучий оратор. Перед царем виступив за гетьманство Юрія Хмельницького, хоча, можливо, знав, що й сам він. Тетеря, був серед тих кандидатів на владу, яких назвав перед смертю Богдан. Гетьман говорив, нібито, не лише про свого сина Юрася, що зрозуміло, але й про генерального писаря Івана Виговського, генерального суддю, колишнього київського полковника Антона Ждановича, полтавського полковника Мартина Пушкаря і про переяславського — Тетерю.
Упродовж 1648 — 1657 років Тетеря зробив запаморочливу кар'єру — від скромного підписка луцького городського суду до переяславського полковника й одного з найвизначніших дипломатів Богданової доби, людини дуже впливової в тогочасній Україні. Не підлягає сумніву, що цією кар'єрою Тетеря міг завдячувати, в першу чергу, самому собі. Був він талановитою, однак явно не однозначною і не прямолінійною, людиною. Ці риси його характеру ще яскравіше окреслилися пізніше.
В цей час, коли Тетеря у Москві добивався затвердження Юрія Хмельницького і відмовив царя посилати нові війська в Україну, події дома розвивалися швидко. 24 серпня 1657 року, коли виявилося, що Юрась ще не може тримати булаву, гетьманом обрали Івана Виговського. Повернувшись в Україну, Тетеря далі підкреслював свою лояльність Москві, але практично повністю підтримував лінію Виговського з його поворотом на 180 градусів — від орієнтації на Москву до орієнтації на Варшаву.
Щоправда, поволі його стосунки з гетьманом Виговським та родиною Виговських загострилися. 13 жовтня 1657 року Тетеря поховав у Києві дружину — сестру гетьмана. Розгорілися суперечки за спадщину, якої Виговські не дали Тетері. А він був завжди дуже чутливий до матеріальних справ.У березні 1658 року почалася "місія Тетері" — черговий його дипломатичний тріумф. Переяславський полковник добився припинення походу польських військ в Україну. Переговори між Україною та Польщею тягнулися довго, майже півроку. Партнером Тетері — польським комісаром для розмов — став давній його покровитель і приятель з луцьких часів, тепер уже волинський каштелян Бєнєвський. Тетеря, в основному, перебував на Поліссі та Волині, в Межиріччі та Корці, тоді з'являвся до Чигирина, уточнюючи лінію поведінки з гетьманом. Для того, щоб спокійно працювати над трактатом, який у недалекому майбутньому отримав назву Гадяцького договору, тікав на самоту до Гощі, маєтку, який купив у вдови київського воєводи Адама Кисіля. 5 липня 1658 року в Гощі датовані "пункти Тетері" — важливий етап на шляху до остаточної редакції договору. Певний час мешкав поруч з Бєнєвським, погоджуючи окремі статті умови.