ПАВЛО ТЕТЕРЯ

У 1666 році він перебуває переважно у Варшаві. У травні приймає козацьких послів (не дуже зрозуміло, від якого угрупування), що пропонують знову булаву. Тетеря віддає це на рішення короля. Та король не хотів бачити Тетерю в Україні, хоча й активно захищав його від претензій запорожців, що вимагали від колишнього гетьмана віддати скарби (це все ще ті фатальні скарби Богдана!), депозити. Спеціальна комісія під керівництвом канцлера Пражмовського (як відомо, приятеля Тетері), нібито, розслідувала ці скарги й визнала претензії безпідставними (Тетеря видав на військові потреби, виявилося, вісімдесят тисяч польських золотих, які отримав від Хмельниченка, та стільки ж з власної каси). Довкола Тетері крутяться єзуїти й уніати. вважаючи, що він далі має чималі впливи в Україні. Так виникли легенди, що Тетеря сам став уніатом чи римським католиком.

В наступному році натиск на Тетерю посилюється. Це зрозуміло — руки польської шляхти вже були розв'язані: 23 січня 1667 року Росія й Польща підписали в Андрусові договір про перемир'я і розподіл України. Тепер наступають на Тетерю магнати, вимагаючи компенсації за пограбовані козаками свої маєтки в Україні. У березні 1667 року сейм касує всі претензії до Тетері з часів його гетьманування та звільняє його двір у Любліні від податків. Однак це не допомагає — Тетерю тягають по судах, йому загрожує баніція (вигнання за межі держави). Король, щоправда, скасовує присуд. Але в грудні польська шляхта Київського воєводства знову виносить ухвалу добиватися від Тетері відшкодування за грошові збори, які він брав з їхніх маєтків на утримання козаків (до речі, союзників цієї ж Польської держави, за яку боровся!). Уніати далі в'ються довкола Тетері, намовляючи його до унії, сподіваючись, що він вибереться в подорож до Риму. Ці надії в очах католиків зміцнювалися тим, що дружина Тетері, дочка Богдана Хмельницького, монашка у Вільнюсі, перейшла з православ'я на католицизм. Немов у відповідь на всі ці домагання Тетеря демонстративно вступає (десь у серпні-жовтні) до львівського ставропігійського братства. що справедливо вважалося стовпом православ'я на західноукраїнських землях, і підтримує антиуніатську лінію братства.Але під впливом цькувань, що посилюються, Тетеря впадає в глибоку депресію. На початку 1668 року складає духівницю, в якій цілий свій велетенський маєток записує рідним з бічних (сестринських) ліній — Іскрицьким, Піроцьким. Олену в духівниці не згадує (вони вже давно розлучилися), а власних дітей у нього не було. Містечко Мачоху передає у володіння Василеві Іскрицькому. Пізніше ту частину маєтків, що в Польщі, продає (нібито дарує, але це була така обманлива юридична формула тих часів) берестейському каштелянові Степанові-Костянтинові Пісочинському (Пясочинському), відомому майстрові темних інтриг і грубих ошуканств. Пісочинський використав важкий психічний стан Тетері — за колосальні маєтки він мав платити регулярну пенсію матері Тетері та іншим його родичам, але не давав нічого. Немов для того, щоб зударити Пісочинського з могутніми єзуїтами. Тетеря дарує їм свій будинок на Сольці у Варшаві, записує на їхню школу маєток Висоцьк та ще деякі прибутки в Колківській волості. Потім (у 1669 р.) скасовує свій запис на Висоцьк, продає його Пісочинському знову і таким чином вкидає обидві сторони в довжелезний судовий процес, що тягнувся десятиріччями. Маєтки Тетері просто пограбували, а Пісочинський став його смертельним ворогом. Під кінець 1668 року Тетеря впав у паніку. У вересні король Ян-Казимир, головний його захисник, відрікся від престолу.

Хвороба була вже позаду, але Тетері наступають буквально на горло. Дорошенко постійно вимагає від регента королівства та інших достойників, щоб Тетеря повернув захоплене ним у Каневі церковне добро, клейноди, які забрав після смерті київського митрополита Діонісія Балабана (травень 1663 р.), гетьманські клейноди, і, знову ж, легендарні скарби Богдана Хмельницького. Здається, в цих претензіях чимало вигаданого, але Дорошенко за всяку ціну намагався компрометувати Тетерю, який підтримував іншого претендента до правобережного гетьманства — Михайла Ханенка (Ханенко довіряв Тетері настільки, що прислав йому незаповнені аркуші паперу, власноручно підписані, щоб Тетеря вписав туди його, Ханенка, умову з польською стороною; очевидно, Тетеря вже вийшов з хвороби і депресії, бо інакше Ханенко не довіряв би Тетериним дипломатичним здібностям). У грудні Тетеря цілком певно приймає остаточне рішення — тому й дарує мощі св. Меркурія львівському братству. Тетеря був релігійною людиною, хоча, цілком певно, не фанатиком (це давало йому можливість легко вступати в контакти з римо-католицькою і уніатською ієрархією), але йому нелегко було віддавати реліквію. В Луцьку починався новий процес з Пісочинським, який нахабно вимагав "відшкодування" ста тисяч польських золотих.

У Польщі новий король — типовий бездарний представник шляхетської маси Михайло Корибут-Вишневецький, відкритий ворог Тетері. Дорошенко використовує нагоду — в березні висуває нові вимоги: конфіскувати маєтки Тетері, забрати від нього козацькі привілеї (нібито ще від часів Гедиміна!), скасувати його подарунки єзуїтам та іншим католицьким установам. Король погоджується, щоб козаки притягли Тетерю до суду й, крім цього, посилає йому якогось образливого листа. Тим часом, Люблінський трибунал у квітні виносить вирок інфамії і баніції, тобто позбавлення честі разом з довічним вигнанням за межі держави (такі вироки виносили, як правило, за державну зраду, образу королівської величності, вбивство, зґвалтування...). В межах Речі Посполитої його міг будь-хто цілком безкарно вбити; міг безкарно вбити також будь-який поляк поза межами держави. Кільце довкола колишнього гетьмана стискається. Тетеря ще здобуває перенесення виконання вироку на півроку. Він уже кілька місяців (принаймні квітень-червень) мешкає у Львові, готується до втечі за кордон — чи пак, до прощі в Святу Землю, як він поширював чутки. Минулого року зондував грунт у Києві — писав листа до Іннокентія Гізеля, чи він, як архімандрит, не прийняв би його до Печорського монастиря. Відповідь, якщо була, то відмовна. 29 квітня він дає повновласть на свої маєтки в Україні, їх було ще багато: Богаївка, містечко Крушинка, Стеблів, Шандерівка з оточенням, містечко Іллінці, Городниця, містечка Мачоха і Олеговець — у Брацлавському старостві, містечко Холом, Туромча, Демидів, Литвинівка, дві Воронківки, Абрамівка, Раківка, Загальче з суміжними землями, містечко Кам'яний Брід з приналежними до нього околицями, містечка Чорна Кам'янка, Боярка. Повновласть була на ім'я матері-черниці Анастасії, архімандрита Іннокентія Гізеля, ігумена Феодосія Софоновича, чоловіка сестри Атанасія Піроцького (ця повновласть мимоволі визначає інтелектуальне оточення Тетері, до якого входили такі видатні українські вчені як Гізель і Софонович). У львівському братстві залишає під заставу своє срібло — за 300 дукатів — і з невеликим гуртом людей, серед яких найвідданішим був сестрінок Василь Іскрицький, переходить кордон до Молдавії. Спливала перша половина липня. Остаточний крах пропольських ілюзій і дальші кроки, продиктовані вже не відчаєм, а холодним розрахунком.Втеча Тетері (бо зразу зрозуміли, що поїхав він не до Палестини) викликала переляк у польських правлячих колах. Ян Собєський писав до жінки з військового табору біля Теребовлі 29 липня 1670 року: "Тетеря, той, який був гетьманом козаків, з розпачу, що тут деякі пани захопили цілий його маєток і що його величність король написав до нього якогось грубого листа, покинувши тут все, поїхав до Молдавії та піддався під протекцію турецького цісаря. Я вважаю, що ця людина дуже нам шкодить, бо знає все, що в нас діється".