Петра Дорошенка

Справді, в кінці листопада до Дорошенка прибули татари і в грудні зав'язалися бої з польськими хоругвами під Ладижином, Уманню, Тростянцем. Польські залоги почали залишати південні й центральні райони Брацлавщини. Стала реальною загроза вступу у війну Порти, правитель якої на початок 1672 року попередив Польщу, що коли вона не забере військ з Брацлавщини, то матиме війну. Реально оцінюючи грізну небезпеку, Собєський радив королеві піти на поступки Дорошенку, дозволити йому все, чого той хоче, бо при ньому Україна "вперто стоїть і відступити від нього жодним чином не хоче". Вказував на зближення позицій Дорошенка й запорожців, які поставили перед Ханенком вимогу добиватися ліквідації унії; включення Подільського полку до складу козацької України; виведення польського війська за межі України; встановлення козацького реєстру в 50 тисяч осіб та ін. Характерно, що коронний гетьман підкреслював можливість успішної боротьби з ворогом лише за умови спільних дій Польщі та України. Проте, ці застереження й поради були проігноровані, хоча Переговори, які велися з кінця минулого року з Росією і завершилися 30 березня договором, не привели до вирішення питання — організації спільної боротьби з Туреччиною.

Весною турецький уряд звернувся з ультиматумом до Польщі — відмовитися від претензій на козацьку Україну. Однак, 10 травня до Адріанополя прибув королівський гонець з листом, в якому підкреслювалося право Польщі на володіння українськими землями. В кінці травня 100-120 тис. армія, очолювана султаном Мухаммедом IV вирушила в похід. Як зауважував чудовий знавець польсько-турецьких відносин другої половини XVII століття, польський дослідник Я. Волінський, вона рухалася повільно, бо турецький уряд не впускав можливості мирного врегулювання конфлікту з Польщею. Однак, цього не трапилося і війна спалахнула. Діждавшись підходу татар, Дорошенко перейшов у наступ і 8 липня недалеко від Четвертинівки розгромив польське військо К. Лужецького та козаків Ханенка. Коли до нього прибув з основними силами Іслам-Гірей, вирушив у напрямку Кам'янець-Подільського назустріч султану. В його околицях, очевидно, 5 серпня Мухаммед IV прийняв Дорошенка, обдарував його булавою, коштовним халатом і конем. Після штурму Кам'янця, внаслідок боягузливості керівників його оборони генерала М. Потоцького та єпископа В. Лянцкоронського, 18 серпня місто капітулювало. Після цього султан послав Дорошенка і хана зайняти Львів. Під час облоги позиція українського гетьмана сприяла тому, що ворог не зайняв місто. Поразки Польщі змусили її уряд розпочати переговори з турецьким урядом у Бучачі. Представники Дорошенка переконували керівника турецької делегації домагатися від Польщі встановлення кордону між Польщею і Україною по річці Горинь; знищення в Польщі унії; визнання митрополитом Й. Тукальського, але цього їм не вдалося досягти. Згідно з укладеним 8 жовтня Бучацьким договором Подільське воєводство з Кам'янцем відходило до Туреччини, а Дорошенко отримував Україну "в старих кордонах".Укладення договору міняло міжнародну ситуацію в Східній Європі. Оскільки польський уряд фактично відмовився від Правобережної України, то Росія тепер вважала, що можна, не порушуючи договору з Польщею, розпочати дії, спрямовані на повернення Правобережжя до свого складу. Виходячи з цього, на початку 1673 року російський уряд доручив новому гетьману І. Самойловичу (Д. Многогрішний був зміщений у березні 1672 р.) розпочати відповідні переговори з Петром Дорошенком. Однак, боячись втратити гетьманську булаву, той зробив усе, щоб їх зірвати і добився успіху, хоча й отримав за це з Москви сувору догану. З свого боку, Дорошенко все більше розчаровувався в політиці турецького уряду відносно України. Уже в кінці 1672 року він поставив вимогу ліквідувати всі фортеці, за винятком Чигирина, а всі міста перетворити в села; розброїти населення і виплачувати данину. На початку 1673 року кам'янецький паша почав домагатися передачі туркам не то Кальника, не то Торговиці, й гетьман змушений був уступити. За таких обставин він погодився на ведення переговорів з Польщею, домагаючись умов Гадяцького договору. В червні до нього з'явився львівський єпископ Й. Шумлянський, який запропонував повернутися в підданство Польщі на основі Підгаєцького договору, з чим не погодився гетьман України.

З кінця червня знову розпочинаються переговори з російським урядом, які тривали до глибокої осені. Вони показали, що Дорошенко погоджувався прийняти підданство Росії лише за певних умов: на Україні повинен бути один гетьман, а не два — на Лівобережжі й Правобережжі; збереження козацьких вольностей, на яких цар повинен присягнути; встановити кордон між Україною і Польщею; вивести з Києва залогу; надіслати на допомогу Україні для боротьби з турками велику армію і дозволити створення сорокатисячного корпусу найманих козаків тощо. Все те залишилося просто ілюзією, і в кінці листопада цар наказав Г. Ромодановському та І. Самойловичу розпочати наступ проти правобережного гетьмана. Наступ розпочався на початку 1674 року. Дорошенкові бракло сил, здатних протистояти нарузі, тому до початку березня російські війська й полки Самойловича оволоділи основними містами, за винятком Чигирина, де закрився з кількома тисячами серденят Петро Дорошенко. 15 березня до Переяслава прибула старшина правобережних полків і на раді 17 березня гетьманом України обрали Івана Самойловича. Тут же Ханенко, який з приватних причин у минулому році порвав з Польщею, склав гетьманські клейноди. За свідченням джерел, Дорошенко виявляв готовність прийняти царське підданство за умови залишення його гетьманом Правобережної України, але Іван Мазепа, якого послали на раду, запізнився й подальші переговори, внаслідок загрози турецького наступу, успіху не мали.

Зауважимо, що населення Правобережжя прихильно сприйняло підданство Росії, сподіваючись, що воно захистить його від спустошливих нападів турків і татар та загрози відновлення польського панування. Однак даний політичний акт був би виправданий лише у випадку належної підготовки російського уряду до неминучої війни з Портою, яка мала спалахнути внаслідок вторгнення військ Росії у володіння Османської імперії. Інакше для населення Правобережжя він являв собою авантюру з найтрагічнішими наслідками, про що неодноразово попереджав Дорошенко. Справді, турецький уряд правильно розрахувавши, що суперечності між Росією і Польщею не дозволять їм об'єднати свої війська, вирішив завдати поразки Росії. На початку липня татарська орда переправилася через Дністер і почала жахливе спустошення краю між Дністром і Бугом. Ромодановський і Самойлович замість того, щоб виступити проти ворога, 23 липня розпочали облогу Чигирина. Коли ж довідалися, що на територію Брацлавщини вступила турецька армія на чолі з султаном, з дивовижною швидкістю втекли на Лівобережжя, залишивши населення Правобережжя на поталу ворогу. Розлючені опором, підрозділи турецько-татарської армії знищували все на своєму шляху. Дорошенко виявився не в змозі запобігти цій катастрофі Правобережжя, бо турецький уряд повністю ігнорував інтереси українського уряду. Лише зазнавши великих втрат при взятті Ладижина та Умані, султан відмовився від наступу на Київ і наказав військам відійти за Дністер, залишивши при Дорошенку частину татарської орди.Наслідки цього походу були фатальними для української держави на Правобережжі та гетьманства Дорошенка. Майже повне спустошення її території... Вцілілі селяни, міщани й козаки, проклинаючи гетьмана, масово переселялися на Лівобережжя. Скориставшись різким послабленням української держави, восени розпочав наступ на Брацлавщину, обраний польським королем, Ян Собєський. У грудні він послав до Петра Дорошенка посольство Й. Шумлянського з обіцянкою визнати козацькі права. Однак, поставлений в катастрофічне становище, правобережний гетьман продовжував вести боротьбу, аби зберегти автономію за козацькою Україною. За умову визнання підданства поставив вимогу відновлення Гадяцького договору, наполягав, щоб українське питання було вирішене троїстим пактом, підписаним Польщею, Кримом і Портою. Польський уряд відмовився піти назустріч Дорошенку і взимку 1675 року на Брацлавщині спалахнули сутички між польськими підрозділами й татарами.