Петра Дорошенка

Після цієї кампанії помітно погіршилися стосунки гетьмана з ханом, який пішов на зближення з польським королем. Водночас почали поліпшуватися відносини з Росією. Її уряд звільнив з ув'язнення гетьманового брата Григорія, послав до нього стряпчого В. Тяпкіна, оскільки місія ротмістра І. Рославлєва зазнала невдачі. В грудні до Чигирина прибув посланий стряпчим В. Лубенський, який почав домагатися розриву відносин з Кримом, але гетьман аргументовано все відхилив. Торкнувшись відносин з Росією, Дорошенко і митрополит Тукальський відзначили своє бажання, щоб була "в соединении Украйна вся" під владою царя. При цьому гетьман підкреслював, що повинна бути з'єднана з Лівобережною Україною не лише Правобережна Україна, а й уся територія в минулому Руського князівства: Перемишль, Ярослав, Львів, Галич і Володимир. Погодився він і на переговори з Тяпкіним, якого через брата Григорія запросив до Черкас. Оскільки стряпчий зволікав, відправив на зустріч з ним до Переяслава Григорія і писаря Л. Бускевича. Через них повідомив, що погоджується взяти російське підданство за умови, що в містах не буде російських воєвод і залог, не збиратимуть з селян і міщан податків, не порушуватимуть козацьких вольностей і прав, а гетьманом на обох берегах Дніпра залишиться він.

Ті переговори завершилися невдачею. З кінця 1667 р. пожвавлюються стосунки Дорошенка з Брюховецьким. Досягнуто домовленості про організацію виступу лівобережних козаків проти російської адміністрації та прийняття підданства Порті. Є дані, що в другій половині січня 1668 року в Чигирині відбулася старшинська рада, в роботі якої взяли участь представники Брюховецького. Вирішено: "По обе сторони Днепра жителем быть в соединеніи й жить особно й давать дань турскому царю й крымскому хану, также как волоской князь платит...". Брюховецький також скликав раду, яка прийняла подібне рішення. До султана та хана відбули гінці. В кінці січня на Лівобережжі спалахнуло антиросійське повстання і на березень більшість території була звільнена з-під влади російського уряду. В цей час відбувся помітний поворот у політиці Порти щодо України, її уряд пішов назустріч клопотанням Дорошенка та Брюховецького, і вже в березні офіційно повідомив Польщу, що султан взяв під свою опіку козаків.Отримавши допомогу від татар і заручившись підтримкою значної частини лівобережної старшини й козаків, Дорошенко у другій половині травня виступив на Лівобережжя і в кінці місяця в районі Кременчука перетнув Дніпро. Рухався через Говтву, Решетилівку на Опішню, прямуючи назустріч Брюховецькому, який зупинився на Сербовому полі. За свідченням ніжинського протопопа Сімеона, він послав 7 червня до лівобережного гетьмана десять сотників з вимогою віддати клейноди, але той відмовився це вчинити і розпорядився їх схопити і відіслати до Гадяча. Коли ж наступного дня військо Дорошенка наблизилося до табору Брюховецького, то старшина і рядові козаки, які ненавиділи свого гетьмана, схопили його і привели до Дорошенка. На докір Дорошенка, чому Брюховецький не хотів віддати гетьманської булави, приголомшений невдаха мовчав. Тоді за знаком Дорошенка лівобережного гетьмана почали бити й забили до смерті. В причетності Дорошенка до смерті Брюховецького переконують джерела. Одначе для остаточного з'ясування цього питання потрібен ще пошук. У той же час проводилася козацька рада, що обрала гетьманом України Петра Дорошенка. Даний політичний акт, поза сумнівом, мав прогресивний характер. Однак, у реалізації політичної програми Дорошенка виникли непереборимі труднощі, зумовлені міжнародним становищем України. Адже уряди і Росії, і Речі Посполитої не мали найменшого наміру миритися зі втратою українських територій, а сил, здатних вести боротьбу, в Дорошенка не було. Це неминуче штовхало до єдино можливого союзу з Портою, визнання її умов протекторату. І, як показав наступний розвиток подій, турецький уряд не думав захищати інтереси України, а дбав насамперед про своє утвердження в даному регіоні Східної Європи, в силу чого той перетворився в арену жорстокої боротьби трьох найсильніших держав Центральної, Східної і Південно-Східної Європи, що принесла козацькій (і не лише козацькій) Україні страшне лихоліття.

Добившись перемоги, Дорошенко попервах діяв досить рішуче, йому вдалося взяти під свій контроль майже все Лівобережжя і розташувати в найважливіших містах свої залоги. Однак, тривожні вісті, що надходили з Брацлавщини про активізацію польських підрозділів, змусили його 8 липня повернутися на Правобережну Україну. Замість себе наказним гетьманом призначив недалекого, але вольового й честолюбивого Дем'яна Многогрішного. Проте, прибувши до Чигирина й довідавшись про відсутність серйозної загрози з боку Польщі та про рішення султана взяти Україну під свій протекторат, Петро Дорошенко припускається помилки — він відмовляється повернутися на Лівобережну Україну для утвердження там влади свого уряду. А в серпні політична ситуація на козацькій Україні почала помітно ускладнюватися, оскільки кримська верхівка, що плекала свої загарбницькі інтереси відносно неї, вирішила не допустити появи незалежної держави на північних кордонах ханства. І тому хан підтримав претензії на гетьманську булаву запорозького писаря, енергійного і не без талану 23-річного П. Суховія (Суховієкка). Значна частина запорожців, невдоволених убивством їхнього ставленика Івана Брюховецького, обирає гетьманом Суховія. Довідавшись про цю підступну акцію бахчисарайського двору від київського монаха Єзекііля, під час розмови з ним, Дорошенко вихопив шаблю і, скрегочучи зубами пригрозив завдати такого ж удару по Криму, який у свій час вчинив його дід. Не стримуючи себе, в присутності польського посла Рачковського, почав бити татарських послів "по губам й говорил им: скажите своєму шайтану или султану, и ему де тож будет". Не гаючи часу відправив посольство до султана зі скаргою на дії Ааділь-Гірея, а сам розпочав підготовку до боротьби з Суховієм, який вийшов з Запорожжя і вступив на територію Лівобережжя.У вересні російські війська перейшли в наступ на Лівобережну Україну. Многогрішний і частина полковників виказали готовність прийняти російське підданство за умови виведення російських залог і залишення за козаками прав, які вони мали за Богдана Хмельницького. З цим було споряджено посольство до Москви, а на початку жовтня наказний гетьман присягнув Г. Ромодановському. Григорій Дорошенко, посланий сюди на чолі кількох тисяч козаків урятувати ситуацію не зміг. Опинившись майже в безвихідді, Петро Дорошенко через брата Андрія, який прибув до Гадяча, а також інші канали дав зрозуміти російському уряду про можливість порозуміння й прийняття підданства Росії за умови виведення з міст воєвод і відмови від визнання за Польщею прав на Правобережну Україну. Однак, Росія відхилила його пропозиції і наполягла на скликанні в Новгород-Сіверську 17 грудня старшинської ради, яка обрала Дем'яна Многогрішного гетьманом. Розгромивши в кінці грудня П. Суховія, Петро Дорошенко в січні й на початку лютого 1669 року звернувся з листами до новообраного гетьмана, закликаючи діяти заодно проти ворогів і вказуючи на трагічні наслідки розділу України. В листах до лівобережної старшини прохав схаменутися, не підтримувати Многогрішного, бо через таких "закрутных гетманчиков" відбувається спустошення України. Але надаремне. На початку березня в Глухові в присутності Г. Ромодановського відбулася козацька рада, яка обрала Дем'яна Многогрішного гетьманом і схвалила нові "статті" російського уряду, що передбачали перебування воєвод і залог у п'яти містах, щоправда, вони не мали права втручатися у життя міст; встановлення козацького реєстру в тридцять тисяч осіб та ін.