Петра Дорошенка

Відчайдушна спроба російсько-українського війська 4 жовтня вирватися з оточення зазнала невдачі. Довідавшись про це, козацька старшина змусила Юрія Хмельницького пришвидшити переговори з командуванням польського війська. 5 жовтня до коронного гетьмана С. Потоцького прибуло козацьке посольство, в складі якого перебував і Дорошенко. Переговори завершилися укладенням 7 жовтня договору, який передбачав відновлення умов Гадяцького договору, але без статті про створення Руського князівства; повернення козацького війська на козацьку територію для її звільнення від російських залог та ін. За таких обставин становище Шереметєва стало катастрофічним, він пішов на прийняття капітуляції, але польська сторона порушила її умови й дозволила татарам 25 жовтня вчинити погром обеззброєному війську. Шереметєва видано в неволю нурадин-султану.

Укладення Чуднівського договору не лише не поліпшило становища козацької України, а, навпаки, ускладнило його, таїло в собі загрозу перетворення її території в арену жорстокої боротьби між Росією і Річчю Посполитою. Уряд останньої почав підтримувати Юрія Хмельницького, оскільки він був найліпшим кандидатом для неї на гетьманську посаду. Тому уповноважений польського уряду Бєнєвський доклав максимум зусиль, щоб на скликаній 11 листопада раді добитися згоди Юрія не зрікатися своєї влади. Тоді ж посаду генерального писаря обійняв П. Тетеря, а генерального обозного — Т. Носач, старшини вірні Речі Посполитій. Для відновлення влади на Лівобережній Україні Богданів нащадок у 20-х числах листопада відіслав туди наказного гетьмана Петра Дорошенка в супроводі п'яти тисяч козаків і кількох тисяч татар. І той насеред грудня укріпився в Зінькові, а згодом зайняв Ромни. Зауважмо, що при цьому Дорошенко заборонив татарам грабувати населені пункти, брати ясир. Очевидно, саме тому в другій половині січня татари залишили наказного гетьмана. В кінці місяця Юрій Хмельницький відкликає Дорошенка до Чигирина. Як свідчать факти, Дорошенко не брав активної участі в боротьбі з російськими підрозділами та лівобережними козаками, котрі підтримували їх. Початком березня датується згадка, що він переправляв гармати на Лівобережжя, а в травні намагався розмістити вірні гетьману залоги в Кременчуку, Балаклії та Остап'ї — містах Чигиринського полку на Лівобережжі. Хто зна, чи не ця пасивність його стала основною причиною відклику з Лівобережжя і призначення там наказним гетьманом Г. Гуляницького?В кінці квітня в Корсуні відбулася старшинська рада, в роботі якої взяв участь і Петро Дорошенко. Рада засвідчила зросле невдоволення козаків і старшин політикою Польщі на Україні. 26 квітня схвалено інструкцію послам на сейм, вона вимагала гарантії свобод для православної віри, ліквідації унії, свобод і вольностей народу руському, права займати всі уряди в Брацлавському, Київському і Чернігівському воєводствах лише українській шляхті, а в Руському, Волинському, Подільському, Волзькому і Холмському воєводствах — поперемінне; збільшення козацького реєстру до 70 тис. осіб; права козакам вільно проживати в королівських і шляхетських маєтках на території Брацлавського, Київського і Чернігівського воєводств та ін. Посли мали заявити, що коли сейм не затвердить Гадяцького договору (за винятком пункту про створення Руського князівства), то Військо Запорозьке вважатиме себе вільним від послушенства королю. Як бачимо, український уряд намагався добитися автономії для національної держави в складі Речі Посполитої. Тому, коли козацькі посли зачитали в середині червня інструкцію на спільному засіданні сенату та ізби, то реакція присутніх була, за словами одного з очевидців, "досить гострою, так що на ню скреготали зубами". Однак, довідавшись про укладення договору між Росією і Швецією, сейм на початку липня затвердив Гадяцьку унію та Чуднівський договір, але відхилив вимогу ліквідації унії та права брати участь у виборі короля. Серед нобілітованих сеймом старшин був і Петро Дорошенко, хоча, на відміну від інших, не одержав у володіння маєтку.

Не припиняється боротьба на Лівобережній Україні, де окреслюється вкрай небезпечна тенденція до її відриву від Правобережжя. Спроби Юрія Хмельницького утвердити тут свою владу успіху не мали. Петро Дорошенко, очевидно, не підтримує його політичного курсу і тому уступає посаду чигиринського полковника Івану Богуну. Взагалі, як промовляють джерела, Дорошенко відходить у тінь, не відіграє помітної ролі в політичній боротьбі, що розгорялася на Україні. Після невдалого походу Юрія Хмельницького на Лівобережжя восени 1661 року претендентами на булаву виступають його дядько Я. Сомко і кошовий І. Брюховецький. У квітні 1662 року Сомко скликав у Козельці старшинську раду, що обрала його гетьманом України, але російський уряд не затвердив цього рішення. Погіршувала становище України і зміна позиції Росії на переговорах з Польщею. Домагаючись замирення, російська делегація на переговорах, очолювана О. Л. Ордін-Нащокіним, отримала повноваження не лише погодитися на поділ України по Дніпру, але навіть у критичний момент піти на повернення Польщі Лівобережної України.

Після нової невдачі влітку 1662 року утвердитися на Лівобережній Україні, Юрій Хмельницький твердо вирішив покласти булаву. З претендентів на неї найбільші шанси мав Павло Тетеря, кого підтримувала Польща і який зумів заручитися прихильністю більшості старшини. Маємо певні підстави вважати, що серед останньої перебував і Петро Дорошенко. Скликана на початку січня 1663 року рада в Чигирині задовольнила відставку Юрія Хмельницького який заявив про намір стати монахом, і гетьманом України обрала Павла Тетерю. Петра Дорошенка призначено наказним гетьманом, і в кінці лютого з двома тисячами козаків він переправляється через Дніпро й займає Кременчук. Весною отримує високу посаду генерального осавула Війська Запорозького. Саме йому гетьман доручив придушити народне повстання, яке спалахнуло в травні у Паволочі під проводом колишнього паволоцького полковника І. Попенка. Дорошенко діяв рішуче, й повстанці зазнали поразки. Ватажка було схоплено і за розпорядженням П. Тетері страчено.