Петра Дорошенка

Тим часом російський уряд, намагаючись утримати за собою Лівобережну Україну, погодився на скликання чорної ради. Розгорілася запекла боротьба за булаву між І. Брюховецьким, Я. Сомком і полковником В. Золотаренком. На раді, що відбулася 17 — 18 червня під Ніжином, переміг І. Брюховецький. Його противники були схоплені й згодом страчені. Таким чином було зроблено один із найзгубніших кроків, що вели до подальшого загострення міжусобної братовбивчої боротьби, до розчленування території української держави.

В цей час польський уряд робить нову спробу поширити свою владу на територію всієї України. На чолі численної польської армії, при підтримці татарської орди та козацьких полків Павла Петері, польський король Ян-Казимир вторгнувся в листопаді на Лівобережну Україну. Зав'язалися жорстокі бої, оскільки населення зустріло ворога зі зброєю в руках. Окремі джерела промовляють, що частина старшини (І. Богун, І. Виговський та ін.), при підтримці обраного київським митрополитом Й. Тукальського та Ю. Хмельницького, на початку 1664 року готувача повстання на Правобережжі. Хоча польським властям вдалося схопити керівників (І. Богун та І. Виговський були розстріляні, а Й. Тукальський і Ю. Хмельницький потрапили до в'язниці), все ж у лютому на Правобережжі спалахнуло повстання, яке незабаром переросло у справжню війну проти польського панування.На жаль, значна частина старшини Правобережжя (серед неї і П. Дорошенко), а також спадкоємного козацтва, тривалий час не наважувалися порвати з Тетерею та виступити проти Польщі. Вкрай пасивно діяли російський уряд та Брюховецький. І польським військам на кінець 1664 року вдалося придушити основні вогнища боротьби. Однак, з лютого наступного року повстання спалахнуло з новою силою, у його вир втяглася значна частина козацтва, ймовірно, в цей час у Дорошенка визріває намір добитися гетьманської булави. Діяв обачно, зважуючи кожен крок. За обставин помітного спаду інтересу Росії до подій на Правобережжі й рівноваги сил у боротьбі за вплив на неї між Польщею та Кримом, він для досягнення мети вирішив зіграти на суперечностях між цими державами. З лютого почав шукати союзників серед старшини і козаків на обох берегах Дніпра. Після поразки від повстанців, зазнаної у квітні, Павло Тетеря втік до Польщі. Боротьба за булаву стає відкритою. В червні, опираючись на підтримку частини мурз, проголошує себе гетьманом енергійний медведівський сотник С. Опара. Проти нього виступив значно досвідченіший і впливовіший серед козацтва Петро Дорошенко. Опару в складній політичній ситуації вдалося дискредитувати в очах мурз, невдовзі татари ув'язнюють його. Гетьманом України проголошується Петро Дорошенко.

Намагаючись не загострювати стосунків з Польщею, він домагається видачі С. Опари польському уряду, а сам розпочинає запеклу боротьбу з брацлавським полковником В. Дрозденком (Дроздом) за поширення своєї влади на Правобережжі. Тут Дорошенка супроводжує успіх. І він щедро віддячує татарам, заплативши 60 тисяч злотих, ще й дозволивши їм взяти ясир у північних і західних районах України. В кінці року, за свідченням Самійла Величка, скликана в Чигирині рада підтверджує його обрання гетьманом України.

Діяльність Петра Дорошенка, як володаря України, розпочиналася в дуже несприятливій внутрішній і зовнішній обстановці. Українська Козацька Республіка була фактично розчленована на дві частини з своїми урядами і вкрай спустошена та розорена військовими діями, які тут безкінечно точилися протягом останніх сімнадцяти років. За досить приблизними підрахунками, на середину 60-х років XVII ст. втрати населення Правобережної України сягали 65 — 70 відсотків. За винятком Кам'янця-Подільського, не було більш-менш значного міста чи містечка, яке б упродовж цього часу не руйнувалося по кілька разів. Склалася сприятлива ситуація для поділу України між Росією і Річчю Посполитою. Російський уряд під впливом О. Л. Ордіна-Нащокіна, який перебільшував загрозу з боку Швеції, переоцінював майбутні можливості Польщі й міцність її воєнного союзу з Кримом, погодився з його планом встановити кордон по Дніпру, про що було заявлено польським послам ще в липні 1664 року. Саме тому Росія відмовилася від серйозної підтримки народного повстання на Правобережжі в 1664 — 1665 роках і повела політику на зміцнення свого впливу на Лівобережжі, при цьому прагнула суттєво обмежити права гетьманського уряду. Прибувши восени 1665 року до Москви, Іван Брюховецький після довготривалих переговорів погодився на підписання нового договору — "Московских статей". Вони передбачали перебування воєвод і російських залог майже в усіх великих містах; збір податків передавався до рук воєвод, ті побори мали надходити до московської казни; вибори гетьмана могли відбуватися лише при царському представнику; гетьманський уряд позбавлявся права на проведення самостійної зовнішньої політики і т. д. За дані поступки Брюховецький отримав титул боярина, обширні маєтки, одружився на доньці князя Д. О. Долгорукого. Старшини, його однодумці, отримали дворянство, маєтки і млини.

Реально оцінюючи своє становище, П. Дорошенко вважав першочерговим завданням домогтися зміцнення влади на Правобережжі й заручитися підтримкою з боку народних мас, передусім козацтва, щоб згодом приступити до об'єднання козацької України під своєю булавою. Тому відразу ж став на шлях обмеження впливу Польщі на козацькі землі. Так, відмовився впустити польські залоги до Брацлава, Корсуня й Могильова, вимагав, щоб жовніри залишили Білу Церкву. В лютому 1666 року рада прийняла рішення, "чтоб в их городех полских людей нигде не было". Весною послав посольство до короля добиватися ліквідації унії, захисту православної віри, дозволу козакам проживати в шляхетських маєтках, відкриття шкіл у Києві та ін. Використовуючи ріст невдоволення політикою Брюховецького на Лівобережжі, він розсилає універсали до її мешканців, закликаючи підтримати його діяльність, прагне схилити на свій бік могилівського полковника Костянтина.Незважаючи на заміну султаном у березні хана Мухаммед-Гірея Ааділь-Гіреєм, Петру Дорошенку вдається зберегти дружні відносини з Кримом і на початку червня отримати звідтіля військову допомогу. Опираючись на неї, він розпочав боротьбу за возз'єднання української держави. Водночас домагається, щоб польський уряд не збирав податків з населення Брацлавського воєводства. На жаль, не вдалося порозумітися із згаданим подільським полковником Костянтином, який із п'ятитисячним загоном козаків перейшов на Лівобережну Україну. Продовжували існувати серйозні суперечності з запорозькими козаками. Тим часом у другій половині липня спалахнуло повстання народних мас на Переяславщині і Петро Дорошенко послав їм на допомогу частину "серденят" (підрозділи найманої регулярної армії, які він почав створювати), а сам вирушив до Сокирної. Факти промовляють, що правобережний гетьман посилав універсали до населення Лівобережжя і а окремих полковників, закликаючи їх підтримати переяславців, щоб нарешті всі були "в соединеной братерской любві одного стадла овечки". Однак, Брюховецький кинув проти повстанців вірні йому полки, і все потонуло в крові.