Інституційна організація єпархіального управління карпаторуської православної церкви (1926-1930)
Отже, діяльність сербських єпископів на Підкарпатській Русі у 1926-1930 рр. слід розглядати через цілий ряд проблем та підходів. Порівнюючи цей період з попередніми етапами функціонування православної церкви слід відзначити, що він відзначався порівняною толерантністю до інших релігійних структур та культів. Загострення суперечок між греко-католиками і православними спостерігалося після укладення урядом ЧСР договору з Римом, коли на Підкарпатській Русі греко-католики почали повертати собі церкви за допомогою судів та поліції. Зважаючи на посилення православних тенденції у тогочасному суспільстві, уряд, під тиском світової спільноти, мусив офіційно визнати православну церкву в своїх кордонах. Боротьба за права православних та звернення до Ліги Націй, показали усвідомлення православним населенням своєї цілісності та єдності. Визнання сербської юрисдикції та прагнення отримати автокефалію в ЧСР викликало ряд конфліктів, наприклад неприйняття урядового статуту для православної церкви у 1930 р. Однією із головних проблем у другій половині 20-х на початку 30-х рр. ХХ ст. залишалася відсутність постійного православного єпископа та чіткої системи управління православними приходами у разі його відсутності. Створення відповідних органів: Духовної Консисторії, Єпархіального Управління, Єпархіальної Ради та залучення провідних представників духовенства, сприяло вирішенню даного питання. Освітній рівень православного духовенства у порівнянні з греко-католицьким був занадто низьким, що надавало православному рухові селянського характеру. Негативним явищем у розвитку православної церкви залишалася релігійна боротьба між представниками сербської та константинопольської юрисдикції. Ворожнеча, що виливалася на сторінки преси, надавала православному рухові рис невпорядкованості. Чеський уряд де-факто відмовився від підтримки архієпископа Савватія, але реально не міг впливати на його діяльність. Головним наслідком діяльності єпископів Іринея (Чирич), Серафима (Іванович), Йосифа (Цвієвич) було відновлення Мукачівської православної єпархії та призначення Синодом СПЦ постійного єпископа для православних на Підкарпатській Русі та в Східній Словаччині.
Література
[1] Ванат І. Нариси новітньої історії українців східної Словаччини. (1918-1938). – Пряшів, 1979. – Книга перша. – С. 185.
[2] Сергий (Цьока), иеромонах. Православие и иноческая жизнь в Закарпатье в первой половине ХХ столетия. – Загорск, 1960. (Машинопись). – С. 132.
[3] Державний архів Закарпатської області (далі ДАЗО). – Ф.2. – Оп. 2. – Спр. 90. – Арк. 86 об.
[4] ДАЗО. – Ф.2. – Оп. 2. – Спр. 90. – Арк. 87.
[5] Церковная Правда. – 1926. - №3-4. – май. – С. 91.
[6] Русская Земля. – 1926. – 27 марта. – С. 1.
[7] Епископ Горазд в Хусте // Русская Земля. – 1926. – 22 апреля. – С. 2.
[8] ДАЗО. – Ф.2. – Оп. 2. – Спр. 91. – Арк. 5 – 6 об.
[9] Там само. – Арк. 65 об.
[10] Там само. – Арк. 66 об.
[11] Там само. – Арк. 3.
[12] Там само. – Арк. 7 об.
[13] Данилець Ю. Діяльність єпископа Новосадсько-Бачкського Іринея (Чирича) на Підкарпатській Русі в 1927-1928 рр. // Науковий збірник Закарпатського краєзнавчого музею / Упор. і наук. ред. П. Федака. – Ужгород: Патент, 2007. – С. 79.
[14] ДАЗО. – Ф. 2. – Оп. 2. – Спр. 91. – Арк. 7 об.
[15] Там само. – Арк. 40.