Інституційна організація єпархіального управління карпаторуської православної церкви (1926-1930)

У вересні 1928 р. єпископ Серафим (Іванович) своїм розпорядженням затвердив священиків на наступних приходах: священик Іван Карбованець – Червеньово, архімандрит Олексій (Кабалюк) – Хуст, ігумен Амфілохій (Кемінь) – Іза, ієромонах Єфрем (Іваняс) – Кошельово, ієромонах Пантелеймон (Кундря) – Липча, архімандрит Матвій (Вакаров) – Нанково, Нижнє Селище, Копашнево, ієромонах Варлаам (Савинець) – Велятино, ієромонах Савва – Теребля, Дулово, Вонігово, Урмезово, ієромонах Макарій – Ганичі, Терново, Калини, ієромонах Євфимій – Акна і Бочко Рахів[54].

3 жовтня 1928 р. з канцелярії Міністерства Шкіл і Народної освіти в Празі на ім`я президента Земського уряду в Ужгороді надійшов лист, у якому йшлося про перебування у Празі єпископа Серафима. Вказувалося, що у розмові з міністром єпископ Серафим (Іванович) заявив, що архієпископ Савватій (Врабец) втручається в справи православної церкви на Підкарпатській Русі. Він просив заборонити Савватію (Врабец) приїздити на територію підвладної йому єпархії та зустрічатися з священиками [55]. Єпископ Серафим (Іванович) рекомендував міністру звернутися до уряду в Бєлграді, щоб той, через Константинополь вплинув на діяльність Савватія (Врабец)[56]. Друге побажання єпископа Серафима (Іванович) було посприяти купівлі в м. Хуст ділянки землі для будівництва єпархіальної резиденції. Для цього єпископ потребував субвенцію в розмірі 10 000-15 000 крон [57]. Під час поїздки єпископу Серафиму (Іванович) не вдалося досягти згоди з Міністерством Фінансів про виділення дотації священикам, які не отримують конгруа [58]. 26 березня 1929 р. єпископ Серафим (Іванович) знову відвідав Міністерство Шкіл і Народної освіти в Празі. Метою приїзду було вирішення питання щодо єпархіального статуту, який готувався до схвалення Радою Міністрів[59]. Наступного дня, під час зустрічі керівництвом міністерства, єпископ Серафим (Іванович) підняв питання про виділення коштів на будівництво церков у Східній Словаччині. Він також передав до рук урядовців список православних приходів на Підкарпатській Русі, які ще не мали затверджених статутів [60].

З метою впорядкування чернечого життя в Карпаторуській православної єпархії, єпископ Серафим (Іванович) розробив вимоги для монастирів, скитів та духовенства. У його розпорядженні від 5 травня 1929 р. вказувалося, що всі архімандрити, ігумени, ієромонахи і монахи, які проживають на території єпархії, повинні бути приписані до якого-небудь монастиря чи скита. Пропонувалося всім монахам, що знаходилися на сільських приходах в якості священиків і ієродияконів, передавати всі прибутки в свої монастирі чи скити. У документі зазначалося, щоб настоятелі церков підшукували здібних учнів у школах і радили батькам віддавати їх продовжувати навчання в гімназії у Хусті чи Мукачеві. Проживання учнів забезпечувалося державним інтернатом у Мукачеві та інтернатом, заснованим архімандритом Олексієм (Кабалюк) в Хусті. За умови відмінного навчання діти могли проживати безкоштовно [61].Єпископ Серафим (Іванович) був змушений часто залишати довірену йому єпархію та їздити до Сербії. В таких випадках тимчасовим керуючим справами православної церкви на Підкарпатській Русі був архімандрит Олексій (Кабалюк). 24 червня 1929 р. за його керівництва в с. Іза відбулося святкування 25-річчя відродження православ`я та 10-річчя вільного сповідування релігійних поглядів. В урочистому святкуванні взяли участь архімандрити – Олексій (Кабалюк), Віталій (Максименко), Матфей (Вакаров), Амфілохій (Кемінь) та ще біля 30 священиків й ієромонахів. З вірників було біля 1 500 чол. Службу проводив архімандрит Віталій у супроводі багатьох священиків [62]. Після служби перед вірниками виступили: архімандрит Віталій (Максименко), депутат парламенту Кирило Прокоп, протоієрей Всеволод Коломацький, священик Дмитро Бєляков, голова ізянської церковної громади Юрій Пристая. Архімандрит Олексій (Кабалюк) зачитав вітальні телеграми від президента ЧСР Томаша Масарика, митрополита Євлогія (Георгіївський), єпископів Серафима (Іванович), Іринея (Чирич), Горазда (Павлік), Сергія (Корольов), Досифея (Васич), губернатора Костянтина Бескида [63].

27 жовтня 1929 р. єпископ Серафим (Іванович) знову приїхав до Ізи. Він повідомив, що за рішенням Синоду та за клопотанням члена консисторії Василя Гайду, який напередодні повернувся з Сербії, резиденція з Хуста переноситься до Ізи. 6 листопада 1929 р. єпископ разом з секретарем Степаном Ряснянським шукали місце в селі для канцелярії. Було вирішено, що єпископ буде проживати на фарі, а канцелярію розмістять в церковній школі, де до цього часу зупинявся Олексій Геровський [64]. Активна робота єпископа Серафима (Іванович) спрямована на затвердження статуту православної церкви на Підкарпатській Русі сприяла тому, що 6 червня 1929 р. Міністерська Рада схвалила статут. Про це повідомив єпископа Земський Уряд в Ужгороді 23 вересня 1929 р. [65].

28 листопада 1929 р. у м. Хуст, в приміщенні православної церкви, відбулися збори духовенства і вірників. Кожна православна громада була представлена священиком і двома делегатами. Загалом були присутні 300 осіб на чолі з єпископом Серафимом (Іванович) та єпископом Чеським Гораздом (Павлік). Єпископ Серафим (Іванович) відкрив збори промовою, після чого секретар С. Ряснянський зачитав рішення про затвердження статуту [66]. Була внесена пропозиція перейти під владу єпископа Горазда (Павлік), але її було відкинуто [67]. За рішенням зборів створювалася Єпархіальна рада, яка складалася з чотирьох секцій: 1) Духовний суд: а) вищий суд – із трьох виборних представників духовенства; б) нижчий суд – із двох виборних представників духовенства, який судив священиків; 2) Єпархіальне управління – з трьох виборних осіб, в компетенції котрих знаходилися господарські справи; 3) Шкільна секція – з трьох виборних осіб, що керували шкільною справою; 4) Управління монастирями: а) вище монастирське управління для всіх монастирів і скитів; б) нижче монастирське управління [68]. 12 грудня 1929 р. в м. Хуст відбулися збори Єпархіального управління, у яких взяло участь чернецтво, біле духовенство та миряни. Аналізуючи протокол зборів, можемо прийти до висновку, що роль чернецтва у кінці 20-х рр. ХХ ст. в житті православної єпархії була значною. Монахи керували двома із чотирьох благочинними та мали шість представників у Вищому Єпархіальному управлінні, тоді як від білого духовенства було обрано два представники, а від мирян п`ять[69].Діяльність архієпископа Савватія (Врабец) послаблювала православну церкву, що добре розумів єпископ Серафим (Іванович) та його оточення. Наприклад, 20 травня 1928 р. в Празі, на прохання православного комітету с. Луково, був рукоположений в сан диякона Ілля Семедій [70]. Приїзд Іллі Семедія в Луково викликав різку реакцію у єпископа Серафима (Іванович), який 12 червня 1928 р. звернувся в Церковний Реферат Цивільного управління Підкарпатської Русі в Ужгороді. У листі він стверджував: „Ми категорично наполягаємо на вжиття необхідних дій цивільними властями республіки для припинення протизаконних дій архієпископа Савватія, що виражаються в рукоположенні в сан священиків, іменування себе архієпископом всієї Чехословаччини, в яке поняття входить і поширення компетенції і на Підкарпатську Русь, що суперечить існуючому положенню. Він незаконно звертається до урядів, з проханням надати підтримку рукоположеним ним дияконам і священикам, вступає в зносини з підвідомчими нам православними приходами. Такі протизаконні дії архієпископа Савватія порушують мирне життя карпаторуського населення, вносячи в нього смуту. При подібному способі рукоположення священнослужителів, як робить архієпископ Савватій можна чекати, що з`являться декілька сотень таких незаконних священиків і дияконів, які не маючи своїх приходів, утворять кадр пролетарствуючого священства”[71]. Також єпископ просив закрити канцелярію архієпископа Савватія (Врабец) і заборонити Мілошу Червінці виступати від імені архієпископа. 6 вересня 1928 р. єпископ Серафим заявив, що рукоположення І. Семедія є незаконним і єпархіальне управління не визнає його за диякона[72].