Інституційна організація єпархіального управління карпаторуської православної церкви (1926-1930)

9 лютого 1927 р. єпископ Іриней (Чирич) відвідав православні монастирі в с. Іза та с. Липча [29]. 13 лютого 1927 р. відбулася його зустріч з цивільною владою с. Іза. На зустрічі були присутні: голова православного комітету Юрій Пристая, голова нотарського уряду Юрій Рошкот, піднотар Зиґмунд Рознай, сільські учителі Іван Бережанин та Іван Богаш, стражмістер Вацлав Штіг і його заступник Йозеф Кріжан. На зборах обговорювалися адміністративні та шкільні питання. Єпископ просив урядників надати йому збірники законів для вивчення та ознайомлення. Крім того єпископ підняв питання про створення руської читальні в селі [30]. Піклувався також єпископ Іриней (Чирич) і про моральне становище православних священиків. Наприклад, перед Великоднем 1927 р. поставив вимогу про те, щоб все духівництво сповідалося і причастилося „на підставі законів РПЦ та СПЦ” [31]. 28 лютого 1927 р. єпископ Іриней у супроводі 2 монахів відвідав с. Великі Лучки на Мукачівщині. У церкві була відслужена вечірня служба на чолі з священиком Дмитром Бєляковим, після чого єпископа привітали місцеві жителі. У своїй промові єпископ Іриней (Чирич) говорив про історію православного руху в Великих Лучках: „пам`ятають ще багато з Вас, я есте були ув`язнені у в`язницях Угорщини, засуджені в Сиготі, але Бог Вас завжди боронив, а тому будьте терпеливі, і отримаєте від Бога заступництво” [32]. Після вечірні єпископ оглянув і схвалив місце для будівництва нової православної церкви. За короткий період перебування єпископа Іринея (Чирич) на Підкарпатській Русі він зустрівся з православними вірниками сіл: Білки, Керецькі, Березники, Теребля, Бедевля, Дулово, Данилово [33].

Слід зазначити, що серед православних сербської юрисдикції також не було єдності. Наприклад, 26 січня 1927 р. у єпископа Іринея (Чирич) виник конфлікт з архімандритом Матвієм (Вакаров) – настоятелем Свято-Миколаївського монастиря. Причиною тому послужило призначення секретарем Духовної Консисторії монаха Афанасія (Чопик) [34]. Архімандрит Матвій (Вакаров) виступив проти даної кандидатури, бо сам сподівався стати першою особою єпископа. Його підтримував Олексій Геровський, у листах до жителів с. Іза він переконував православних вірників, що чеська влада більше не допустить приїзду єпископа Іринея на Підкарпатську Русь. 9 червня 1927 р. з Сербії приїхав секретар Дамаскин (Грданичка), який повідомив, що чеська влада не робить жодних перепон для приїзду єпископа Іринея (Чирич) в с. Іза. За його інформацією, між архімандритом Матвієм (Вакаров) і Олексієм Геровським та єпископом Іринеєм (Чирич) виникли суперечності з причини того, що перші були не згідні з лояльним ставленням єпископа до чеської влади на Підкарпатській Русі. Єпископ Іриней (Чирич) скаржився на Олексія Геровського до Синоду СПЦ. Крім того Дамаскин (Грданичка) повідомляв, що архімандрит Матвій (Вакаров) та Олексій Геровський виступали за відокремлення від сербської юрисдикції і утворення окремої православної церкви на Підкарпатській Русі. У червні 1927 р. Дамаскин (Грданичка) розробив статут православної церкви і вислав його на розгляд міністерства, яке передало його до Синоду на затвердження [35].Єпископ Іриней (Чирич) та секретар Дамаскин (Грданичка) велику увагу приділяли освітньому рівню православного духовенства на Підкарпатській Русі. У 1927 р. за їх сприяння на навчання в богословські заклади Югославії виїхало з Хустського округу – 5 чол., Тячівського округу – 3 чол., Волівського округу – 1 чол. [36]. З 1 жовтня 1926 р. до квітня 1927 р. при Свято-Миколаївському чоловічому монастирів в с. Іза відбувалися богословські курси для православного духовенства [37]. Слухачів налічувалося 22 осіб, вони проживали при монастирі в Ізі. Лекції на курсах читав студент Ратібор Тихій [38].

25 жовтня 1927 р. „Урядовий вісник” Шкільного Відділу Цивільного управління Підкарпатської Русі опублікував розпорядження від 9 жовтня 1927 р. „Про заповнення рубрики віросповідання в урядових шкільних книгах”. У документі вказувалося, що управителі шкіл не можуть відмовляти записувати дітей в урядових книгах православними, якщо їм представити документ про зміну релігії з окружного уряду [39].

У першій половині 1927 р. центральний виконавчий комітет православних громад у особі священика Дмитра Бєлякова, Василя Гайдова та Олексія Геровського видали звернення до „всіх православних комітетів”. Вони заявили, що право вирішувати спірні питання щодо храмів і церковного майна, повинно належати автономним Народним зборам, які чеський уряд не дозволяє скликати, чим порушує Сен-Жерменський договір 1919 р. Вимагалося, щоб чеський уряд, у зв`язку з його неправильною політикою, повернув населенню Підкарпатської Русі всі видатки, пов`язані з цивільним та кримінальним процесами, що постали після боротьби за церковне майно та забезпечити вдів та сиріт покалічених та убитих жандармами осіб. Члени центрального виконавчого комітету просили від кожної православної громади, подати в найшвидшому часі, детальні відомості про судові витрати та про кількість постраждалих від поліції людей для передачі матеріалів до Ліги Націй [40].

Розвиток православного руху на Підкарпатській Русі викликав зацікавленість та підтримку закордоном. За інформацією американської газети „Свет” від 21 жовтня 1927 р. у Бітолі, що біля кордону з Грецією, 1 вересня 1927 р. відбулися збори товариства „Сербское православное священническое удруженье”. У зв`язку з приїздом до Бітоля Олексія Геровського, головною темою зборів було становище православної церкви на Підкарпатській Русі. У промові перед учасниками зібрання Олексій Геровський говорив про недотримання чеським урядом законодавства щодо православної церкви. Слова співчуття православним братам в Карпатах висловили священик Сребрен із Сурдуци та протоієрей Ацимович із Кавадара. Збори одноголосно прийняли наступні постанови: „1) православний руський народ в Карпатах бореться за свої природні права основані на святих канонах церкви та міжнародних договорах. Збори висловлюють руському народу в Карпатах свою симпатію і звертаються до нього з закликом, щоб він витримав до кінця в боротьбі за святе діло; 2) збори постановляють звернутися до Святого Архієрейського Синоду и до Святого Архієрейського Собору з проханням, щоб ці найвищі установи СПЦ енергійно захищали православний народ в Карпатській Русі, як складову частину СПЦ. Збори особливо просять, щоб Священний Архієрейський Синод виконав свої наміри і звернувся б з скаргою до Ліги Націй про переслідування православних в Карпатській Русі; 3) збори прийняли рішення звернутися до всіх членів Народної Скупщини (сербського парламенту) з закликом, щоб вони взялися за захист православної церкви в Карпатській Русі [41].