Інституційна організація єпархіального управління карпаторуської православної церкви (1926-1930)

Велику увагу єпископ Йосиф (Цвієвич) приділяв візитації православних приходів, зустрічам з духовенством та вірниками. 12 лютого 1931 р. на свято Василія Великого, він відвідав присілок с. Майдан-Лопушний. Біля сільської церкви владику зустріли біля тисячі осіб із навколишніх православних громад: Торуні, Прислопа, Вишнього Бистрого, яких очолювали 3 священики. Після церковної служби єпископ мав розмову з чеськими урядовцями, під час якої позитивно відзивався про президента ЧСР Томаша Масарика. Наступною православною громадою, яку відвідав єпископ, було с. Волове (нині Міжгір`я), де його урочисто вітали біля 500 осіб разом з священиком та сільськими урядовцями [86]. 14 квітня 1931 р. єпископ Йосиф (Цвієвич) відвідав с. Калини Тячівського округу, яке перебувало в сфері впливу архієпископа Савватія (Врабец). Православні вірники з захопленням прийняли єпископа і визнали владу сербської церкви. У сільському храмі єпископ відслужив службу [87].Єпископ Йосиф (Цвієвич) намагався припинити юрисдикційну боротьбу між православними вірниками на Підкарпатській Русі. 23 квітня 1931 р. він написав скаргу у Міністерство Шкіл і Народної освіти в Празі. У листі єпископ звертає увагу на негативну роль в діяльності архієпископа Савватія (Врабец) на Підкарпатській Русі. Для доведення протизаконних дій Савватія єпископ Йосиф (Цвієвич) наводив наступні приклади: „1) забороненого в сані священика І. Якуба з Лисичова, Савватій прийняв під свою руку і дозволив йому священствовати. 2) у Дубове він прислав свого священика і призначив його там настоятелем. 3) у Монастирець рукоположив в сан диякона і призначив Л. Боня. 4) у Королево прислав свого священика. 5) постійно зноситься з священиками, що йому підпорядковані, наприклад Ю. Кенизом із Копашнева та о. Феодосієм із Н. Синевира, переконує їх і пропонує переконувати інших у тому, що скоро він візьме всю владу над православною церквою в Чехословаччині” [88]. Тому єпископ Йосиф (Цвієвич) просив Міністерство Шкіл і Народної освіти, щоб воно вжило необхідні заходи для припинення незаконної діяльності архієпископа Савватія (Врабец) у межах Карпаторуської православної. У фондах Державного архіву Закарпатської області виявлено ряд звернень до Земського уряду в Ужгороді, що стосуються діяльності Савватія (Врабец) під час правління єпископа Йосифа (Цвієвич). Так, у листі від 10 листопада 1930 р. архімандрит Олексій (Кабалюк) писав: „У Копашневі діє о. Кенез, який веде агітацію за архієпископа Савватія. Він провокує конфлікт з сербською юрисдикцією” [89]. 27 серпня 1931 р. жителі с. Лисичева на Іршавщині, повідомляли єпископа Йосифа: „Вранці 16 серпня 1931 р. до нашої церкви прийшов о. Г. Кенез і о. І. Якубець, а вночі 22 серпня приїхав архієпископ Савватій, який оголосив, що о. І. Якубець буде в Лисичеві священиком” [90].

Зважаючи на збільшення кількості громад на Підкарпатській Русі та Східній Словаччині керівництво СПЦ ініціювало відновлення традиційної православної єпархії в Мукачеві. 2 серпня 1931 р. з цієї нагоди відбулися урочисті збори в Мукачеві у дерев`яній церкві перевезеній з Шелестова, яка тепер знаходиться в Закарпатському музеї архітектури і побуту в Ужгороді[91]. На урочисте зібрання в Мукачево прибуло біля 60 православних священиків і чисельні православні громади із всіх частин Підкарпатської Русі та Словаччини. Перед церковною огорожею єпископа вітали Андрій Логойда, селянин із с. Руського та депутат парламенту Кирило Прокоп. З вітальною промовою виступив священик Іван Ілечко. Після богослужіння відбувся святковий обід в саду інтернату Шкільної Допомоги за участі 70 чол. За обідом до присутніх з промовами зверталися єпископ Йосиф (Цвієвич), окружний начальник Комарницький, полковник Пелікан, архімандрит Олексій (Кабалюк), архімандрит Віталій (Максименко), священик Іван Ілечко, депутат Кирило Прокоп [92]. Відновлення православної єпархії в Мукачеві було важливим етапом у розвитку православної церкви на Підкарпатській Русі.

На початку 1930-х рр. значного розвитку набуло чернече життя. У 1930 р. найбільш чисельним залишався жіночий монастир у с. Липча. Згідно звіту архімандрита Амфілохія (Кемінь) до Єпархіального управління від 5 липня 1930 р. в монастирі проживало 80 чол.[93] Черниці володіли церквою, чотирма житловими будинками та господарськими спорудами. Основні прибутки монастиря складало сільське господарство, ткацтво, кравецтво. Земський уряд своїм рішенням від 3 квітня 1930 р. надав черницям допомогу в розмірі 3000 крон [94]. За сприяння єпископа Йосифа (Цвієвич) було закінчено розробку чернечого статуту монастиря, який 1931 р. було затверджено [95]. Провідну роль серед чоловічих монастирів відігравав Свято-Миколаївський монастир в с. Іза. На початку 1930-го р. тут проживало біля 30 осіб. Більшість ченців знаходилася на сільських приходах, у зв`язку з незначною кількістю світських священиків [96]. Як і в Липчанському монастирі тут діяла кравецька майстерня, де виготовляли священицький одяг, хоругви тощо. В монастирській крамниці за помірними цінами, сільські парафії та чернечі громади могли придбати ікони, плащаниці, чаші, позолочені хрести, кадильниці, книги релігійного змісту [97].У 1930 р. було затверджено статут Тереблянського монастиря, згідно якого монастир оголошувався кіновитським, тобто у ньому монахи проживали разом [98]. Цього ж року було створено жіночий монастир в с. Домбоки Мукачівського округу і Свято-Троїцький чоловічий скит в Городилові біля Хуста. Обидві чернечі громади постали за сприяння архімандрита Олексія (Кабалюк). Землі і будинки під Домбоцький монастир виділив священик Іван Карбованець і передав у розпорядження Мукачівської єпархії. Перші черниці були переведені з Липчанського монастиря, їх очолила монахиня Євпраксія (Гричка) [99]. Чоловічий скит в Городилові був заснований молодими людьми, в основному вихідцями із с. Іза, яким відмовили в прийнятті в один з монастирів Афону. Вони продали свої ділянки в с. Іза і за виручені кошти придбали від Йосипа Лукача землю під скит. У 1931 р. чернечу громаду в Городилові офіційно визнала влада [100].

Таким чином, діяльність єпископа Йосифа (Цвієвич), спрямована на завершення формування структури православної єпархії на Підкарпатській Русі досягла своєї мети. Головні риси розвитку православної церкви за його правління – це отримання фінансової допомоги з боку чеського уряду, визнання ряду парафій та чернечих громад і реєстрація їх статутів, боротьба з прихильниками константинопольської юрисдикції, реформування управлінської структури єпархії та широка місіонерська діяльність.