Інституційна організація єпархіального управління карпаторуської православної церкви (1926-1930)
На кінець 1927 р. на території Підкарпатської Русі діяло 86 православних приходів, 8 монастирів та скитів. За рішенням Синоду СПЦ єпископ Іриней (Чирич) наприкінці 1927 р. був відкликаний із Підкарпатської Русі. Правління єпископа Іринея (Чирич) припало на складний і суперечливий період. За короткий час діяльності єпископ Іриней (Чирич) досяг значних результатів. Йому вдалося добитися від чехословацької влади припинення підтримки архієпископа Савватія (Врабец); уряд розпочав виділяти для православного духовенства фінансову допомогу; населення здобуло змогу здобувати освіту у богословських закладах Югославії; єпископ Іриней (Чирич) домігся вільного переходу із унії у православ`я; було врегульовано питання щодо православних кладовищ; Духовна Консисторія з 1927 р. почала діяти постійно, керуючи всіма церковними справами в Підкарпатській Русі у відсутності єпископа.Після від`їзду єпископа Іринея до Сербії, православні вірники на Підкарпатській Русі залишилися знову без єпископа. У 1928 р. уряд Чехословаччини уклав з Ватиканом конкордат „Modus vivendi” (тимчасова угода), згідно якого уніати змогли через суд повертати собі передані православним церковні споруди та майно. Названа угода викликала новий етап у релігійних стосунках між греко-католиками і православними. Розвитку православного руху та впорядкування організаційної структури церкви продовжувала перешкоджати діяльність архієпископа Савватія (Врабец). Юрисдикційна боротьба між прихильниками константинопольської та сербської юрисдикцій не давала можливості новому єпископу повністю виконувати свої архієрейські обов`язки.
На початку 1928 р. про призначення нового єпископа стало відомо з листів. 25 січня 1928 р. стражмістер Вацлав Штіг з с. Іза повідомляв у Земське поліційне управління в Ужгороді: „Нещодавно отримав архімандрит Матфей Вакаров лист з Сербії від д-ра Геровського. Той пише, що вивідав про нового єпископа, і що з ним можна буде працювати” [42]. Стражмістер припускав, що можливо діяльність нового єпископа буде спрямована в тому руслі, що і діяльність Олексія Геровського, тобто проти Чехословаччини. З допису також довідуємось, що на ім`я ігумена Амфілохія (Кемінь) надійшов лист від єпископа Досифея (Васич), у якому зазначалося, що особа нового єпископа вже відома й він приїде в довірену йому єпархію найближчим часом. У наступному дописі від 15 березня 1928 р. читаємо про те, що 13 березня 1928 р. архімандрит Матвій (Вакаров) виїхав до Сербії. Головною метою його поїздки була зустріч з єпископом Рашко-Призренським Серафимом (Іванович), якого Вакаров повинен був супроводити на Підкарпатську Русь[43]. 7 квітня 1928 р. архімандрит Матфей (Вакаров) повернувся в Ізу і повідомив, що єпископ Серафим (Іванович) виїде з Сербії 9 квітня, і через Прагу, приїде на Підкарпатську Русь 13-14 квітня 1928 р. На 15-16 квітня планувалося провести святкові служби в Свято-Миколаївському монастирі та в парафіяльній церкві в Ізі [44].
У квітні 1928 р. єпископ Серафим (Іванович) видав своє перше послання. Не відомо чому воно підписано в Ужгороді, бо тимчасова резиденція єпископа розмістилася в м. Хуст [45]. Послання адресовано „Архимандритам, протоіереям, іереям, іеромонахам, монахиням і всем верным чадам Православной Восточной Церкви”. Єпископ повідомляв, що прийшов на Підкарпатську Русь по благословенню патріарха Сербського Димитрія та за обранням Священного Синоду для того, щоб „довести здесь до конца устройство православной епархии, чтобы утвердить здесь добрый порядок в церковной жизни, на основании священных правил церковных…”[46]. Однією з не вирішених проблем у православній церкві на Підкарпатській Русі була відсутність достатньої кількості мирського духовенства. 20 червня 1928 р. єпископ Серафим (Іванович) у повідомленні до Цивільного управління наголошував, що поки єпархіальне управління не підготує світських священиків, то на парафіях будуть служити монахи [47].
21 липня 1928 р. єпископ Серафим (Іванович), у супроводі архімандрита Олексія (Кабалюк), відвідав с. Ясіня на Рахівщині. 22 липня 1928 р. владика освятив сільську церкву та виголосив промову, в якій згадав історію православного руху на Підкарпатській Русі [48]. На протязі двох місяців єпископ відвідав всі монастирі і скити, що діяли на території єпархії, та багато церковних громад: Ужгород, Хуст, Ізу, Липчу, Нанково, Ганьковицю, Сокирницю, Бедевлю, Вільхівці, Нягово, Нересницю, Ганичі, Калини, Терново, Кричово, Урмезово, Ясіня, Білки, Заднє, Крайниково, Новобарово, Ладимирово, Орлих, Бехерево [49].Головну увагу єпископ Серафим (Іванович) звертав на майнове становище духовенства та його освітній рівень. 14 червня 1928 р. єпископ Серафим (Іванович) звернувся в Церковний відділ Цивільного Управління Підкарпатської Русі з листом. Він вказував, що православні священики звертаються до нього з проханнями про виділення мінімальної фінансової допомоги. Для потреб духовенства єпископ просив видати аванс у розмірі 30 000 крон для розподілення коштів між священиками [50]. 17 серпня 1928 р. чехословацький уряд повідомив єпископа, що священикам православної церкви: „За законом 1868 г. арт. XXXVII §§ 57-75 и 80, а також за розпорядженням Міністерства Шкіл і Народної Освіти від 10 квітня 1928 р. за № 6383-28-1 дозволено викладання Закону Божого православного віросповідання в державних школах”. Цей крок чехословацького уряду дав можливість частині духовенства, яке мало відповідну освіту, отримувати грошову субвенцію[51]. Про це свідчить й лист-розпорядження Земського уряду в Ужгороді від 1 вересня 1928 р. надіслане шкільному інспекторату в Іршаві. У ньому вказувалося, що забороняється допускати на роботу до школи священиків без освіти [52]. Щоб надати більшій частині православного духовенства можливість залучення до викладання в школах постала необхідність їх освітньої підготовки. За розпорядженням єпископа Серафима (Іванович) від 22 травня 1928 р. в єпархії були відкриті навчальні курси, на яких викладали професори Хустської державної реальної гімназії [53]. За короткотермінове функціонування курсів їх закінчили біля 20 священиків.