Атестати запорозьких козаків в архіві Коша нової Запорозької Січі як джерело до вивчення козацьких біографій

Переважна більшість власників атестатів - українці, які приходили з різних територій України. Дехто з них прагнув туди повернутися, мав рідню та власність, але дехто осідав у межах Вольностей. Козак куреня Дінського Семен Пантелеймонович Бардадим рахувався у курені з 1720 р., мав виключно військовий послужний список, "определяем в задания разные старшинские", та в 1745 р. одружився і залишився жити у Новому Кодаці, виконуючи разом із місцевими козаками і мешканцями військові повинності [61]. Причинами завершення військової служби запорожці називали вік і стан здоров`я, зміну сімейного стану. Та причинами звільнення були і економічні чинники, як успадкування батьківського чи родинного майна, неспроможність утримувати себе на службі через зубожіння та прагнення звільнитися від податків і зобов`язань на користь Війська. Так, полковий старшина Василь Волошин закінчив службу й оселився на Лівобережній Україні через наслідування "его тамо имеющихся грунтов" [62].

Полтавський, Лубенський, Миргородський полки - суміжні з Запорожжям військово-територіальні одиниці, пов`язані, як це підтверджують документи, надзвичайно тісно. До справ Запорозької Січі полкова лівобережна старшина залучалася розпорядженнями гетьмана, Сенату, військовими і прикордонними потребами, козацькі сини намагалися здобути славу в куренях і військовий експедиціях, особливо, коли не було реальних можливостей посісти місце без визнання військових заслуг. Проте і запорожці, пройшовши школу військових звитяг і набувши дипломатичного досвіду, мали можливість осісти на Лівобережжі, взяти шлюб, заручитися підтримкою і протекцією як січової, так і полкової старшини.

Закономірність появи подібного виду документів пов`язана з процесами, які відбувалися у цей час у сфері соціальних взаємин, і з одного боку демонструвала бажання частини козацтва закріпитися у певному становищі або, бажання зрівнятися з великоросійським дворянством [63], але з іншого відображала розвиток внутрішніх процесів і зростання впливу старшинського угрупування у козацькому середовищі. Атестати ілюструють процес виділення групи знатних військових товаришів на Запорозькій Січі. Л.Окіншевич вважав, що Запорожжя мало з Гетьманщиною "одинакові форми адміністративної та соціальної організації..., аналогічну верству людности та аналогічний правний інститут значного військового товариства. Тільки у зв`язку з тим, що історичний розвиток цих частин України йшов трохи зміненими і трохи спізненими темпами, порівнюючи до Гетьманщини, чому сприяло їх окраїнне положення на широких новозаселених степових просторах, - значне товариство з`являється тут трохи пізніше. На Запорожжі перші згадки про значне військове товариство зустрічаються з 70-х рр. XVII ст., а в XVIII ст. воно є явищем постійним".

Предметно вивченням питання статусу військових значних, чи знатних,

товаришів для Гетьманщини займався Л.Окіншевич. Відомі роботи українськихісториків М.Костомарова, О.Лазаревського, В.Модзалевського, О.Грушевського, Д.Міллера, О.Єфименко, В.Мякотіна, М.Слабченка, МВасиленка в контексті вивчення ними історії української старшини як верстви, яка очолювала політичне життя країни і "вже цим ставала в центр історичних подій та процесів". Л.Окіншевич дійшов висновку, що постійне коло знатного військового товариства почало формуватися в 50-70 рр. XVII ст., і що протягом XVIII ст. оформлюється відмінна від усього козацького загалу соціальна група як початок станової організації суспільства. Економічно це пов`язувалося із заняттям певної військової посади, наданнями на ранг, тобто за службу, землеволодінь і закріплення потім їх у повну власність. Зарахування до групи значних товаришів убезпечувало їх від втрати свого соціального і економічного становища.

Починало формуватися знатне козацтво на засадах старого шляхетського права, підтвердженого участю у війні Б.Хмельницького, коли українська шляхта масово показачувалася і до неї приєднувалися висунуті завдяки їх власним якостям і зусиллям елементи. Всі вони готувалися оформитися у новий суспільний стан. Так поступово прискорюється процес складання панівного стану українського суспільства. Військова керівна верства Січі теж була одним із складників оформлення політичної верхівки.

Цей інститут не був якимсь з гори вигаданим встановленим явищем, але органічно і закономірно зростав з самого устрою країни та організації її суспільних відносин [64]. Кінець XVII і початок XVIII ст, — зламний період в історії нового державного організму: в цей час відбувається усталення суспільного життя, і в окремих регіонах України починають оформлюватися і консолідуватися нові правні інститути і відносини, що скріплюють і зміцнюють державну організацію, "викристалізовуються власні форми і риси внутрішнього устрою країни".

Бібліографічні посилання:

1.Архів Коша Нової Запорозької Січі. Опис справ (1713-1776). Видання друге, доповнене і виправлене. - К.: Наукова Думка, 1994. - С.27 та Архів Коша Нової Запорозької Січі. Корпус документів. (1734-1775). - Т. І. - К., 1998. - 639 с.