Атестати запорозьких козаків в архіві Коша нової Запорозької Січі як джерело до вивчення козацьких біографій
З часом видання атестату (а справа дійсно проходила кілька етапів) вимагало письмового звернення, і довкола очікуваного документа розгорталося листування у вигляді офіційних і приватних листів-звернень. Для отримання атестата колишнім кошовим отаманом канцелярія надсилала чолобитну чи "прошеніє" до керівної інстанції, і отримане підтвердження оголошувалося усьому товариству. Чернетки і відпуски редагувалися інколи 2-3 рази і не тільки з метою текстових виправлень, на лівому полі документа вписувалися просторі доповнення. Документи фіксувалися в книзі реєстрацій: наприклад, "записано по № 5419 в книгу". Чернетки і виправлені відпуски та невідправлені оригінали документів зберігалися у Січовому архіві.
Видавалися атестати для використання внутрішнього на території Запорожжя, і за його межами. Як внутрішній документ атестат слугував випискою з послужного списку, підтверджував звільнення зі служби, "випис" з реєстру за віком, сімейним станом, зміною занять, увільнення від службових обов`язків. Для зовнішнього використання атестат слугував рекомендацією для продовження служби, зміни місця проживання, ніс біографічну інформацію для зацікавлених осіб і структур.
Переважна більшість оригіналів атестатів, як і інші документи Коша, підписана військовим писарем від імені отамана і товариства. Посада і звання військового канцеляриста була однією з перших сходинок службової кар`єри. А роль військового писаря Д.І.Яворницький порівнював із становищем "генерального секретаря чи головного міністра" [25], адже йому доводилося не просто оформляти документи, а керувати вирішенням багатьох адміністративних, господарських і дипломатичних справ.
Усна традиція під час оформлення документів - данина звичаєвому праву: "как по справкы з старыкамы и по знанню нашем задоподлинно єсть...". Правдивість інформації підтверджували найстаріші козаки, отамани куренів, полковники, під чиїм началом служили козаки. Колишній козак "а ныне житель Самарчика" Федір Колотнеча, отримуючи атестата, посилався на отамана Сергіївського куреня, в якому служив, Андрія Порохню [26].
За співвідношенням виданих атестатів до загальної — хоч і приблизної чисельності Війська Запорозького (А.Скальковський називає у 1755 р. 13 тисяч чоловік), та аналізом змісту близько 150 атестатів, які збереглися у різних варіантах чернеток і відпусків, можна побачити, що близько десятої частини атестатів оформлені на осіб, що послідовно обіймали певний час посади, пов`язані з діловодством у Військовій канцелярії.За часів Нової Січі військовими писарями Війська Запорозького були Олекса Вербицький (до 1748 р.), Андрій Миргородський (до 1749 р.), Петро Чернявський (1749 р.) [27], Дмитро Романовський (1757 р.) [28], Іван Чугуївець (1757-1760 рр.), Онисим Кривицький (до 1761 р.), коли згадується вже як колишній писар) і у 1763 р. обраний знову [29]; Артемій Кумпан (1760-1761 рр.) і останній військовий писар Іван Глоба. В атестатах знаходяться свідчення про те, що більшість з них крім освіти мали ще і певний військовий досвід, а посади писаря Війська Запорозького досягли, пройшовши кілька етапів служби: при курені, в канцелярії Коша, прикордонних "партіях", що здійснювали об`їзди території, різноманітних комісіях із врегулювань спірних питань, в канцеляріях паланок і на перевозах. Прикладом може бути біографія Артемія Кумпана (Василєва), який почав службу в 1740 р. як козак Уманського куреня, знаходився "в Войсковой канцелярии в отправлении письменных дел немалое время" і наказом Коша направлявся "в разные войсковые секретные посилки и партии разьездные". В 1749 р. він "за признание служби определень в полковые старшини полковым писарем", і на цій посаді знаходився в козацьких "партіях", що чатували на татарських кордонах, "неединожды" був "депутатом и писарем" у комісіях, надсилався по "пограничным секретним и несекретньш делам" в Очаків, Перекоп, Бахчисарай, Балаклаву та інші міста. В 1754 р. Кумпана обрано військовим старшиною, а з 1758 р. до 1760 р. він знаходився "по войсковым здешним делам" при Сенаті у Санкт-Петербурзі. "В звание войскового писаря определен был" Артемій Васильович 24 червня 1760 р., але вже 1 січня 1761 р. звільнився з посади "по крайнему его в том званий больше быть нежеланию..." Хоча службу у Війську він продовжив і вже 4 лютого 1761 р. поїхав у Глухів до гетьмана "по войсковым самонужнейшим делам" [30]. Ще один атестат виданий на ім`я Василя Кумпана. У 1763 р. якийсь Олекса Кумпан просив звільнення від служби у Війську Запорозькому для одруження і поселення у селі Самарчику. Цей старшина був отаманом Платнирівського куреня, полковником у Самарі, але чи були вони родичами з військовим писарем, невідомо.
"Уроженец татарских мурз", Іван Чугуєвець почав службу в Запорозькому Війську в 1745 р., спочатку в канцелярії, потім "комиссаром" в комісіях з татарами, в 1750 р. обраний полковим писарем, протягом 1755-1756 рр. знаходився в столиці у справах Війська. В 1757 р. Чугуєвця "удостоили чина войсковых старшин" і "войсковым писарем избрали". З того часу він "при войсковом правлений содержал дела внутренние и заграничные", підтримував порядок "по всему войску", займався "також и воинских прибытков умножением и поправлением и учреждением войсковой канцелярии артиллерии и протчего" [31]. За ініціативою Івана Чугуєвця був створений (або відновлений) підрозділ, що відав артилерією Складена в Січі "Ведомость" про кількість старшин і служителів у Війську Запорозькому називає серед інших "войсковых артиллерийских служителей Войсковых канцелярии", з чого видно, що канцелярія обслуговувала певні напрями діяльності січової адміністрації, серед яких був і контроль за озброєнням.