Атестати запорозьких козаків в архіві Коша нової Запорозької Січі як джерело до вивчення козацьких біографій

Кожна політична ситуація за короткотривалий час існування Нової Січі виносила на гребінь політичного життя нові постаті. Боротьба з переселенцями, І будівництво фортець і укріплених ліній, депутації столичників, заворушення і ` змови у Січі, вибори в Комісію 1767 р., переписи і розмежування земель, приїзд ; відомих осіб, військові операції - всі більш чи менш значущі події висували на передній план осіб, довкола яких гуртувалися інші. Особливо часто події скеровувалися колишніми і діючими отаманами і військовими писарями.

Знатний товариш Щербаківського куреня Василь Золотаревський для отримання атетстату звертався в Кіш особисто — "явяся в Кош нам словесно представил", що "родился де он в Сечи Запорожской" (мається на увазі на підпорядкованій війську території), служачи в курені потрапив у 1736 р. в полон, дослужився з канцеляристів до військового осавула, у 1755 р. одружився в м. Ромни Лубенського полку на дочці сотенного хорунжого, та просив у зв`язку зі зміною місця проживання видати атестат для продовження служби [48]. З проханням про увільнення від служби Золотаревського до Коша звертався В.Кочубей. Золотаревський був знатним товаришем Війська, а от Сидір Семенович Юха (в атестатах "Сидор Семенов сын Юха") був товаришем куреня Калниболотського, написане канцеляристом слово "знатний" викреслено у чернетці [49].

Павло Руденко свідоцтво про службу просив видати за поданим у Кіш зразком, оригінал його атестата зберігся в іншому зібранні. Документ написаний розбірливим чітким почерком, датований 17 листопада 1771 р., завірений сургучевою червоною печаткою і підписаний військовим писарем. Додамо до біографії Руденків, що в "Компуті значкового товариства Полтавського полку 1736 р." названий серед полкових служителів Лука Руденко, який збирав грошове утримання на полкову старшину у якості комісара [50]. Павло Руденко перебував у складі товариства Корсунського куреня, куди після завершення служби привів двох синів. І цікава подробиця, пов`язана з родичами Руденків, кошовими Іваном і Костем Малашевичами, що обидва у Січі "на службе здесь и представилися" [51].

Особливо цікаві біографії представників різних народів та причини появи їх у Січі. Козак Кущівського куреня Василь Перехрест народився в Чигирині, в сім`ї єврея Айзика, в 1748 р. "будучим тамо по купеческому промыслу" Війська Запорозького Низового козаком куреня Пластунівського Яковом Коваленком "з добровольного его согласия в Сечь Запорожскую вывезен", де ієромонах Пафнутій Яснополянський в Січовій церкві його охрестив. Прийнявши присягу, Перехрест служив "добропорядочно" у Війську, що підтвердив атестат 1755 р. від імені кошового Григорія Федорова з товариством, виданий туди, "где он прожелает жительство своє иметь яко и постройку" [52]. Не завжди в документах викладена вся інформація за схемою, але фіксувалися цікаві випадки входження до козацької керівної групи представників інших народів. Найдавніший послужний список мав товариш куреня Конелівського, татарин за походженням, пов`язаний з військовою службою з 1718 р. Михайло Ахметович Довбня, який "посилаєм был в крымские области для проведывания", у різних званнях служив до отримання чину військового старшини, а в 1762 р. вийшов зі служби, щоб осісти у Гетьманській Україні [53]. Козак куреня Ведмедівського Степан Мойсейович Завадовський народився в Хотині в єврейській сім`ї. До 1763 р., як свідчить атестат, за дорученням військового осавула Василя Рецептового, він виконував секретні доручення і за надання цих секретних послуг, отримав атестат [54]. В 1767 р. прийшов у Коренівський курінь болгарин Григорій Велінов, який народився у Софії. Він брав участь у військових походах козаків упродовж 1769-1773 рр. [55]. "Колишній козак" Захарій Григорович був сином Очаківського диздаря (коменданта) Мустафи (Хачи Бея). Малолітнім і пораненим, разом з братом у 1737 р. він потрапив у полон, а надалі виховувався при садибі полковника Капніста, прийняв православ`я. В Запорозьку Січ З.Григорович прийшов у 1748 р. у Брюховецький курінь, служив там до 1757 р., а потім вирішив одружитися у містечку Багачка Миргородського полку [56].Традиційно до козацької старшини потрапляли вихідці із числа підданих польських і українських шляхетних родин, нащадки реєстрового козацтва, поляки за народженням. Товариш куреня Менського Семен Степанович мав прізвисько Лях, народився в Польській Україні, в 1739 р. почав служити в Січі [57]. Цікавим є документ колишнього кошового отамана Олексія Григоровича Білецького, що походив із родини близької до шляхтичів Бєльських, і в атестаті прізвище кошового вказане саме так: "Алексей Григорьев сын Білскій" [58]. З 1745 р. він служив у Васюринському курені, у Військовій канцелярії, звідки "в разные войсковые нужные и секретные посылки" посилався, а з 1750 р. відзначений був званням військового старшини.

Атестати знатних товаришів куренів Титарівського Тимофія Горкушбнко і Нижньостебліївського Косьми Мишури мають схожі тексти, написані майже за трафаретом, нічого не говорять про місце народження і походження, початок військової служби датують першою половиною 30-х рр., та вказують, що обидва бували у походах і баталіях "не щадя живота своего [59]. В документах Січового архіву збереглися чернетки атестатів Василя та Івана Швидких і Григорія Швидкого, ступінь родинних стосунків яких встановити важко. Іван і Василь Швидкі за документами були синами Федора Швидкого, який відзначився під Полтавою. Після війни зі шведами він став сотником в Полтавському полку. Сини по смерті батька продовжили службу у Війську Запорозькому, бували в походах у 1735 р. з кошовими І.Малашевичем, І.Білецьким. Іван Швидкий — козак Корсунського куреня, Василь Швидкий -товариш того ж куреня, учасники бойових операцій проти татар у 1739-1744 рр., направлялися у Крим для розвідок, і просили видати їм у 1761 р. атестати. У 1759 р. Іван Швидкий, а в 1762 р. - Григорій Швидкий, обіймали посади військових товмачів [60].