Атестати запорозьких козаків в архіві Коша нової Запорозької Січі як джерело до вивчення козацьких біографій

На завершальному етапі доби козацької державності ця відносно не чисельна соціальна група, керуючись як загальними, так і приватними інтересами, впливала на розвиток подій енергійно, іноді суперечливо і неоднозначно. Об`єктивні обставини не сприяли реалізації потенціалу "керівної верстви" в повній мірі, хоча свій внесок в усталення суспільного життя Запорозької Січі, оформлення правових норм і відносин, підтримання життєдіяльності цієї державно-політичної організації, вона зробила.

Метою данного повідомлення є узагальнюючий аналіз інформації окремого виду документів Січового архіву для відтворення біографій діячів останньої Нової Запорозької Січі, доповнення їх із урахуванням не опублікованих раніше джерельних даних, можливого з`ясування окремих рис, які вирізняли групу атестованого прошарку запорозьких козаків, їх ролі і значення у перебігу історичних подій, напрями діяльності і прагнення. Ступінь вивчення проблеми виявлялася шляхом перегляду історичної наукової спадщини та збірок джерельного матеріалу, видрукованих у ХІХ-ХХ століттях.

Інформація біографічного характеру про особи запорозьких козаків зосереджена в архіві Коша Нової Запорозької Січі у справах за №8, 146, 147, 232, з відповідними назвами, що характеризують вид документів, умови і час їх появи [1]. Окрім Січового архіву документи цього виду мали б знаходитися у приватних зібраннях (родинних архівах) та архівах адміністративних установ Росії і Гетьманщини. Через погану збереженість українських архівів і значні втрати, окрім Січового архіву маємо одиниці видрукованих документів та поодинокі екземпляри, розкидані у різних архівах і музейних колекціях [2]. Першим оприлюднив, викладену в атестатах запорожців інформацію у своїх працях А.О.Скальковський. Маючи у розпорядженні поряд з атестатами документи усього січового архіву, він, як ніхто інший, мав можливість співставити інформацію з різних документів і відстежити хоч і короткотривалий перебіг подій. Особливий акцент автор монографії про Нову Січ зробив на військових фактах у біографіях запорозьких полковників, зокрема О.Колпака, С.Білого, Я.Сідловського, С.Третяка та ін. [3], надрукував атестат сина Київського генерал-губернатора І.Глєбова, подав перелік прийнятих до військового товариства з виданням атестатів російських військових і цивільних чиновників [4].

О.А.Андрієвський, опрацьовуючи матеріали Київської губернської канцелярії, подав атестат одного з козацьких старшин — Іллі Муратова, не коментуючи біографії цього діяча, хоча національність і життєвий шлях його також простежується за матеріалами Січового архіву [5].

Д.І.-Яворницький, відшукуючи запорозькі матеріали в архівах Російської держави, приватних зібраннях, серед церковних старожитностей, віднайшов і надрукував у збірках документів атестати Омеляна Барабаша [6] та Степана Розлаги [7]. Копії документів на них знаходимо і в Січовому зібранні.

О.О.Рябінін-Скляревський у статті про керівну верству останньої Запорозької Січі уперше здійснив спробу систематизувати наявні біографічні дані, широко використовуючи атестати та ув`язуючи їх з іншими фактами. Об`єктами дослідження виявилися персоналії кошових, знатних військових товаришів, полковників і військових писарів [8]. Він склав, як співавтор першого опису січового архіву "Покажчик імен" до виданого у 1931 р. " Опису архіву Коша Нової Запорозької Січі" [9], та подав і в інших статтях матеріали по персоналіям козаків, в тому числі про Мусія Скапу та Петра Литвина [10].Складання описів фонду Коша в 30-х і 90-х рр. демонструє просування науковців у напрямку ретельнішого опрацювання документів: виявилися не позначені в першому описі атестати, наприклад, кошового отамана Григорія Лантуха, зафіксовано втрати певної кількості документів, звужено хронологічні рамки створення документів, уточнені імена і прізвища запорожців, деякі особи вперше названо на прізвища, значно полегшився пошук даних про них. Відомо, що копії атестатів вилучалися з архівного комплексу невдовзі по скасуванні козацтва, це прикметно, оскільки чернетки складали переважну масу документів в канцелярії, оригінали видавалися січовим урядом їх власникам відразу по створенні. Вибували документи різними шляхами і в пізніші часи. О.Скальковський зберігав у власному архіві окремі документи, деякі потрапили у музейні зібрання. Одеський історико-археологічний музей в 30-х роках мав документи-атестати, видані Кошем полковому старшині Івану Сухині 03.10.1774 р. з підтвердженням участі у військових діях в період російсько-турецької війни 1768-1774 р. під Очаковим і на Дунаї, а також атестат на І.Сухину 03.09.1779 р. виданий колишнім кошовим Пилипом Федоровичем Пилипенком [11] (Іван Сухина - в 1764-1765 - отаман Васюринського куреня, бугогардовий полковник у 1773-1774 рр., після ліквідації Січі утік за Дунай і був засуджений до вилучення у казну власного зимівника на р. Комишуватій). Останній документ підтверджує практику видання атестатів "атестацій" колишніми січовими урядовцями (отаманами та полковниками) козакам і після знищення Січі. "Аттестация бывшего запорожского козака Якова Швыдкого со времени вступления его на службу в Сечь и после падения ея", датується 10 липня 1776 р. і підписана відставним військовим осавулом Василем Пишмичем. Іодібну "Аттестацию..." отримав і колишній паланковий полковник Степан Роменський [12]. Як і в минулі часи, документи мали рекомендаційно-біографічний характер і мали посприяти отриманню військових чинів і просуванню по службі. "Аттестация" Якова Швидкого подає інформацію про місце народження козака — с. Петрівка, він прийшов служити у Військо Низове Запорозьке у 1750 р., як осавул ходив у кримські походи в 60-х рр., з 1766 р. був значковим товаришем Полтавського полку, у війну з Туреччиною в 1769-1771 рр. брав участь у взятті Перекопу і Кафи. Повернувшись у Полтаву, Я.Швидкий був обраний у 1772 р. обозним і просив видати атестат у зв`язку з виходом зі служби. В атестаті Степана Роменського, на місце народження якого, очевидно, вказує прізвище і натяк про походження з Лівобережної України, значиться початком військової служби 1757 р. Роменський був учасником військових операцій в 1770-1771 рр. біля Очакова і Хаджибея, призначався військовим старшиною від 1764 р. і характеризувався як особисто мужня людина. У 1776 р. колишній запорозький старшина Степан Роменський закріпив, з подання генерала-поручика П.Текелія, рухоме і нерухоме майно в Барвінковостінківському повіті (колишній паланці), а в 1787 р. прохав про надання офіцерського чину [13].