Атестати запорозьких козаків в архіві Коша нової Запорозької Січі як джерело до вивчення козацьких біографій
"Канцелярским служителем главной нашей резиденциі войсковой" був з 1758 по 1762 р. Олексій Орлаш, згодом, також полковий писар [40]. Біографія Олексія Орлаша насичена фактами, які свідчать про активну участь у політичних подіях Січі, хоч він залишився козаком Шкуринського куреня. В 1763-1764 рр. він був учасником комісії з розмежування земель запорозьких з Кримом. Разом з П.Головатим Олекса Орлаш їздив у складі депутації запорозької у Санкт-Петербург в 1767 р. для складання Нового уложення, і забезпечував листування депутації з Кошем. Атестат О.Орлаш отримав у 1770 р.Посада військового канцеляриста була для багатьох козаків першим службовим щаблем для досягнення більш високого військового звання. Так виходець із Лівобережної України товариш куреня Левушківського Григорій Шрам почав службу в Військовій канцелярії в 1747 р., через 10 років за "за верную и непорочную службу был определенъ... полковнм писаремъ" [41].
У XVIII ст. всі паланки Війська Запорозького мали канцелярії з меншим штатом, ніж Військова, вони знаходилися у військових паланках і підпорядковувалися паланковій адміністрації. Звичайно вони складалися з писаря і помічника "подписария". Відомо з атестатів, що їх очолювали писарі: Дем`ян Ілліч Вірменко (Мальований) протягом 1773-1774 рр. канцелярію Комісарівської паланки, Барвінківської паланки у 1775 р. — Іван Неживий, Кодацької паланки - у 1755 р. Василь Волинський, переведений в 1762 р. вже паланковим писарем у Самарську паланку [42]. Усунення з посади писаря відбувалося за розпорядженням Коша з урахуванням "рекомендацій" як військової, так і паланкової старшини. Звичайною справою було і переміщення з одного місця служби на інше, підтвердженням тому є вже наведені приклади, послужний список Павла Семеновича Зеленського, що у 1756 р. був писарем у Гарді, а наступного року — вже в Самарській Товщі (паланці) [43].
За рішенням комісії 1754 р. про встановлення кордону з татарами Кіш призначав на Микитинську заставу військових товмачів, які мали регулювати переміщення козаків і татар у татарські володіння та зворотному напрямі, видаючи їм паспорти (візи). З 1761 р. до 1765 р. товмачами на заставі були: В.Муратов, К.Юр`єв, В.Рубан, Ф.Семенів, А.Дмитрієв (Константинів). Дмитрієв, як свідчать документи, змінив "переводчика Семенова" по його смерті, був призначений з відома Київської губернської канцелярії "для переводу приходящихъ с разнихь турецких и татарских мест в Вийско Запорожское Низовое, а временемъ от войска отходящых писем". Особливо відзначалося володіння ним "с искусством языка и письма турецкого" [44].
Не викликає сумніву, що таких служителів для канцелярії Війська Запорозького і грамотних людей навчали в Січовій та парафіяльних школах при церквах на території Вольностей Війська Запорозького. Найголовнішою школою на Запорожжі була січова школа, навчання в якій проводили київські ченці. Як свідчать документи, вона функціонувала в Січі вже в 40-х рр. XVIII ст. Козак Брюховецького куреня, а згодом військовий канцелярист Федір Лата з`явився в Кош в 1744 р. і "был из того года в сечевой школе атаманом" [45]. Хлопчики, що навчалися в школі, ділилися, залежно від віку на дві громади, кожна з яких обирала собі отамана і мешкала в окремому, хоч і невеликому приміщенні. Називали їх у Січі "школьниками". В 50-60 рр. січову школу очолював товариш куреня Кущівського Андрій Іванович Крячок. Атестат на А.І.Крячка свідчать про те, що в Січ він прийшов малолітнім в 1750 р., близько 15 років пов`язав із січовою школою та, оскільки вирішив одружитися у селі Красному, то просив увільнення від служби в 1773 році. Атестат йому видали "в благополучном от опасной болезни месте при речке Каменке" 31 жовтня 1773 р. [46]. Факт поширення епідемії у Січовій школі і дії А.І.Крячка зафіксовані у січових документах.
Козак куреня Брюховецького Федір Лата з 1744 р. пройшов у Січі шлях від школяра і отамана січової школи, канцеляриста і посильного у партіях, та завжди службу відправляв "по верноприсяжной своей должности радетелно", "вел себя честно и постоянно". За свої якості обраний парафіянами настоятелем Свято-Троїцької церкви у селі Самарчику [47].
Верхівка січового товариства складалася із старих і досвідчених військових керівників. Оцінювалися люди, що перебували в екстремальній прикордонної ситуації, дуже часто за своїми організаційними і військовими здібностями. "Знатними військовими товаришами" ставали колишні військові отамани, полковники, писарі. Прізвища їх відомі за публікаціями названих істориків, це близько 80 осіб. Н.Василенко-Полонська характеризувала їх, як активну групу, що відстоювала до кінця свої інтереси, права і вольності Запорожжя. Примикаюча до них потенційно керівна верхівка Коша — це товариство запорозьких куренів, в атестатах: "знатний товариш куреня..." Співвідношення виданих цій категорії військових службовців атестатів явно переважає за кількість атестатів простих козаків.
Деякого уточнення потребує категорія полкових писарів, яка є за своїм змістом ширша, ніж досить часто поєднана з нею категорія паланкових писарів. Подана в атестатах характеристика колишніх канцеляристів як "полкових старшин" навела Рябініна-Скляревського на думку, що ця категорія козаків формувалася з освіченої верстви козацтва. Історик вважав, що так називали себе "писарі нової формації" 8 випускники Січової школи, молодики при кошовому чи курені, згодом канцеляристи, а надалі - відповідальні особи за діловодство паланки, перевозу, вони мали реальні шанси обійняти полковницькі чи старшинські посади. Очевидно, в Запорозькому ВійськуІснувала звання "полкового писаря", і удостоєні його козаки не тільки очолювали паланкові канцелярії, але і виконували обов`язки посланців від Коша, входили до складу комісій, посольств. Досить згадати писаря полкового Андрія Товстика, що відстоював інтереси Коша в суперечках з керівництвом Новоросійської губернії, полкового старшину і писаря С.Маєвського та інших.