Атестати запорозьких козаків в архіві Коша нової Запорозької Січі як джерело до вивчення козацьких біографій

Після закінчення служби у Війську Запорозькому або у разі дострокового виходу зі служби козаки отримували оригінали атестатів, які підтверджували факти їх перебування на військовій службі і підкреслювали особисті заслуги. Атестати є посвідчувально-рекомендаційними документами, бо разом з підтвердженням інформації про службу у війську, вони містять також рекомендації до апарату Генеральної військової канцелярії чи гетьмана про подальше використання козака на службі чи повне увільнення. Майже всі атестати коротко інформують про походження, початок служби у війську, військові призначення та особисті відзнаки, нагороди козака, при цьому називаються також причини завершення служби, наміри про місце постійного проживання. Атестати мають схожі формуляри, складені від імені кошового і старшини та військового товариства. У Військовій канцелярії зберігалися чернетки і відпуски цих документів.Аналіз наведених у документах цього різновиду даних, дає підстави вважати їх до певної міри репрезентативними, в них у сконцентрованому вигляді подані основні факти життя десятків людей. В переважній більшості це представники козацької старшини: кошові атамани, писарі Військової канцелярії, полковники, курінні, та збереглися і атестати простих козаків. З документів дізнаємося про місце народження запорозького козака, соціальний статус батьків, вік запорожців, час початку військової служби, факти військової біографії. Ієрархічна система Війська Запорозького, етапи просування по службі, окремі природні якості, які впливали на заняття козаком службового становища, добре показано в ґрунтовних документах, обсягом у декілька сторінок. Однак, записана зі слів "старих і знатних" запорозьких діячів подібна інформація потребує уточнення і співставлення з даними інших джерел. Із вказаних справ дві (8 та 147) складені у Січовій канцелярії і зберегли назви і нумерацію XVIII ст., відповідно "Аттестаты... № 21" та "Дъло о атестатах... №119". Давніша за часом формування справа містить в невеликій кількості документи 50-х рр. XVIII ст., інформація висвітлює події від 1718 р. Переважна більшість документів цього виду датується кінцем 60-х початком 70-х рр. Атестати розподіляються нерівномірно за часом появи. Досить велика компактна група атестатів причиною появи мала російсько-турецьку війну 1768-1774 рр. і участь в ній запорожців. Перелік виданих атестатів відкривається іменами колишніх кошових отаманів, писарів, загалом це все адміністративно-військове керівництво Запорозького війська.

Невідомо, у якій кількості зберігалися атестати у цих справах за часів Запорожжя, але при порівнянні описів, складених в радянські часи, бачимо їх вибування і переміщення в межах Січового зібрання. Справи 146 та 232 сформував А.Скальковський, давши назву і нумерацію, із яких випливає, що атестати в них належать групі осіб з числа російського керівництва.

Окрема група атестатів оформлена для старшини лівобережних полків Гетьманщини, козаків, які надавали певні невійськові послуги війську. Останній блок документів подібного виду у Січовому зібранні уже прямо вказує на отримання козачих звань військовими, придворними і цивільними чиновниками Російської держави. Переглядаючи справи, можна констатувати переміщення документів і наявність чернеток і відпусків, оформлених на одну особу в різних справах, наприклад, Григорія Щербини у справах 8 та 147, Семена Маєвського у справах 147, 232 та ін.

Запорозька Січ мала досвід ведення канцелярських справ, в основі якого лежали традиції польсько-шляхетського та литовського діловодства. З 1734 р. на українських землях запроваджується загальноросійська система діловодства. Оскільки Кіш Нової Січі у справах місцевого управління підпорядковувався гетьману та Генеральній військовій канцелярії, то слідом за нею, згідно з російськими указами про дотримання загальнодержавних норм ведення документації, змушений був дотримуватися нового порядку оформлення документів. Військові канцелярії в 40-х рр. в основному перейняли російську систему діловодства... [14] Внутрішня і зовнішня документація перебирає назви документів, прийняті в державних установах Росії, склад і функції канцелярських службовців визначаються однаково [15].

Уніфікація форм і назв документів не призвела, однак, до повного витіснення характерних рис мовного стилю, формулярних ознак українського ділового стилю. Особливо добре це відстежується у процесі порівняння основних клаузул формулярів документів одного виду, створених у певний проміжок часу (наприклад, атестати). Однотипність документів з точки зору розташування тексту на полі аркушів однакового розміру, подібна внутрішня структура тексту, розмір оповідної частини, шрифтові виділення формул, близькість за жанром, говорять за те, що створювалися вони приблизно в один період.

Атестати видавалися від імені кошового отамана та військового товариства, які уособлювали розпорядчу владу, Військовою канцелярією, що була виконавчим органом Січі. Отримати атестат могли всі козаки, оскільки юридично всі мали однакові права.Атестати в першій половині XVIII ст. складалися після усного звернення до Січової канцелярії козаків і рішення про його видання, в переважній більшості, як і саму процедуру оформлення, відстежував військовий писар. Складання атестатів традиційно відбувалося в присутності козаків на підставі їх усних розповідей і свідоцтв, за інформацією атестатів: "явяся в Кош нам отаману кошевому с товариством словесно представил..." [16], "по представленню и засвидетелствию от того куреня" [17], "по засвидетелствию самих вышеписаного куреня атамана и всего товариства и других старых товарищей" [18]. Штат канцеляристів, підпорядкований старшому канцеляристу, складав документи, про що свідчать різноманітні почерки, відмінності у текстовому написанні. Документи-чернетки за порядком ведення справ в канцелярії, підписувалися канцеляристами, що їх складали, то ж маємо зразки почерку писарів, в т.ч. канцеляриста Андрія Артем`єва [19], Артема Василєва (Кумпана) [20], підканцеляриста Никифора Слонтецького [21], канцеляриста військового Григорія Самарського [22], за ними можна ідентифікувати окремі документи. За датами виконання і посиланням на кошового уточнюється час кошування, за відсутності кошового підписувався писар або суддя Війська Запорозького Низового власним іменем [23]. Документи, написані українським скорописом в переважній більшості, також російським скорописом і стилізованим друкованим шрифтом. Кінцевий документ редагувався і підписувався військовим писарем від імені отамана, старшини і всього Війська. На атестатах відсутні реквізити, що надають юридичної сили документам (печатки, підписи), оригінал видавався, звичайно, "за подписом нашим и войсковой печатию" [24].