Політична економія в Англії у ХІХ ст

Мальтусу належить заслуга ґрунтовної розробки теорії ренти, яка впритул підводить його до започаткування основ теорії спадної віддачі факторів виробництва.Земельна рента. У центрі теорії народонаселення Мальтуса бу¬ла проблема обмежених ресурсів землі. І цілком логічно те, що у зв'язку з вирішенням цієї проблеми він формулює тезу про спадну віддачу цих ресурсів відносно потреб населення, що зростає, та за¬кон спадної родючості грунтів. Саме такий підхід став основою для пояснення Мальтусом природи земельної ренти.

Закон спадної родючості грунтів він формулює в нових видан¬нях «Нарису про закон народонаселення» та в працях «Дослідження про природу та зростання ренти», «Принципи політичної економії». Суть його полягає в тім, що основою виробництва продуктів спожи¬вання для населення, що збільшується, є наявність земельних ресур¬сів, родючість землі та продуктивність праці в сільському господар¬стві. Оскільки кількість земельних ділянок з достатнім рівнем родючості грунту є обмеженою, то через збільшення кількості наро¬донаселення в господарський оборот вимушено включають землі з низьким рівнем віддачі.

Витрати капіталу на обробіток таких земель є менш продуктив¬ними, ніж ті, що зв'язані з обробітком родючих земель, а послідовні додаткові витрати капіталу призводять до зменшення їхньої віддачі, тобто відбувається відносне зниження продуктивності: кожна на¬ступна витрата капіталу в землеробстві буде менш продуктивною, ніж попередня. Отже, на думку Мальтуса, продуктивність праці в сільському господарстві має не тільки фізичні межі (закладений в землі потенціал), а також і економічні. Це призводить до зростання цін на сільськогосподарську продукцію.

Різниця в прибутках, коли за неоднакової родючості земель вкладено однакові капітали, але отримано неоднакову кількість про¬дукту, і є основою ренти на користь власника більш родючої землі. Отже, Мальтус теорію диференційної ренти формулював на підставі тверджень, що рента виникає тільки у зв'язку з переходом до обро¬бітку гірших земель, який є наслідком зростання народонаселення.

Досліджуючи природу ренти, Мальтус звернув увагу на пробле¬му ефективності використання капіталів у землеробстві. Він зазна¬чає, що за додаткових капіталовкладень з метою штучного поліп¬шення якості грунтів також існує різниця в розмірах отриманого продукту, а отже, рента. Але цей вид ренти зв'язаний з економічною діяльністю, залежить від ефективності додаткових капіталовкла¬день, яка також має межу, адже будь-яке наступне вкладення капі¬талу дає меншу віддачу, ніж попереднє, приріст родючості грунтів відносно приросту інвестицій знижується. Ця рента є певним стиму¬лом до інвестування капіталів, але таким, що має обмежену дію.

По-різному відбувається привласнення ренти: у першому випад¬ку вона належить власникові землі, у другому - власнику капіталу. Крім того, землевласник отримує плату за використання землі - ренту, яка, на погляд Мальтуса, відрізняється за природою від рен¬ти, що є похідною від родючості (плати за якість). Аналізуючи умо¬ви формування ренти, Мальтус підійшов упритул до визначення аб¬солютної ренти, яка формується навіть на найгірших грунтах і є похідною права власності на землю.

У дальших дослідженнях Мальтус використає свої підходи до розуміння природи^ренти для вирішення проблеми реалізації суспі¬льного продукту. Його теорія розподілу суспільного продукту по¬ставила землевласника в опозицію до всіх інших класів, які не ма¬ють таких виняткових умов для привласнювання частки не створю¬ваних ними продуктів.

Визначення ренти через закон спадної родючості грунтів започат¬кувало основи теорії граничної продуктивності ресурсів і прямо зв'язане з теорією ефективного попиту.

Отже, Мальтус збагатив політичну економію новими підходами до теоретичного вирішення економічних проблем. Визнаючи об'єктивний характер впливу економічних законів на розвиток суспільст¬ва та його стабільність, Мальтус указує на необхідність урахування дестабілізуючого впливу природних та економічних факторів. І хоч докази його не завжди переконливі чи достатньо обгрунтовані, не завжди підтверджуються практикою чи статистикою, однак його те¬орії сприяли збільшенню популярності політичної економії, оскіль¬ки він спромігся вдало поєднати абстрактність її висновків з реаль¬ною економічною практикою.

У сучасній західній економічній літературі Мальтуса називають ученим, який на століття раніше за Кейнса відкрив закон ефектив¬ного попиту, спираючись на визнання обмеженості ресурсів у суспі¬льстві та їх спадну віддачу, ученим, який передбачав можливість криз надвиробництва. «Коли б Мальтус, а не Рікардо, був основопо¬ложником політичної економії XIX століття, - писав Кейнс, - на¬скільки мудрішим та багатшим був би зараз світ».Нассау Вільям Сеніор (1790-1864) народився в англійській сім'ї іспанського походження, здобув освіту в Оксфорді, став ба¬калавром та магістром права. Кар'єру адвоката з причин інвалід¬ності полишає і починає вивчати політичну економію. З організа¬цією кафедри політичної економії в Оксфорді 1825 p. Сеніор був обраний на посаду професора. Його праці було присвячено проб¬лемам грошового обігу та методології політичної економії. Пев¬ний час він працював чиновником канцлерського суду, займався проблемами законодавства. Сеніор багато подорожував і спілку¬вався майже з усіма видатними людьми тієї доби. Сучасникам він був відомий скоріше як реформатор, ніж як економіст-теоретик, за¬вдяки чому склалося враження про особливу класову спрямованість його теорій.