Політична економія в Англії у ХІХ ст

Перу Мак-Куллоха належить надзвичайно багато праць з філо¬софії, соціології, політичної економії, але основною, що дає найточ¬ніше уявлення про суть розуміння ним системи Рікардо, є «Основи політичної економії» (1825). У ній він робить спробу викласти в до¬ступному вигляді основи рікардіанського вчення і, за визначенням Сеніора, спрощує його до такої міри, що стає більшим рікардіанцем, ніж сам Рікардо.Догматизм Мак-Куллоха був настільки абсолютним, що він не дозволяв собі взяти під сумнів хоча б один з висновків класика та все ж таки, під впливом Джеймса Мілля, він дещо уточнив теорію вартості в тій частині, що стосувалась визначення її субстанції. Якщо Мілль дотримувався думки, що у створенні вартості бере участь уречевлена праця, то Мак-Куллох доповнює це положення й відносить до чинників вартості всі сили (машини, природу, тварин), які, хоч і своєрідно, але «працюють». Як йому здається, це ніскільки не суперечить теорії Рікардо, а навпаки, доводить, що всі складові виробництва можна розглядати крізь призму праці. Таким чином, Мак-Куллох впритул підійшов до визначення вартості через факто¬ри виробництва, хоч саме за це критикував Сея.

Прибуток він розглядає як породження уречевленої праці, землі та інших дармових сил. Тому Мак-Куллох уважає за неможливе включення прибутку (поряд із заробітною платою) у витрати вироб¬ництва. І це (фактично єдине) розходження з доктриною Рікардо, він гаряче обстоював у своїй з ним полеміці, не розуміючи, що під¬риває тим самим найголовніші засади трудової теорії вартості.

Цікаво, що особливо старанно захищав Мак-Куллох слабкі сто¬рони рікардіанської доктрини. Він обстоював тезу про неможли¬вість криз надвиробництва, теорію реалізації, кількісну теорію грошей, теорію ренти, що була більш слабкою, ніж у Мальтуса. Його докази були настільки переконливими, що навіть помилки Рікардо ще довго сприймались як відправна точка досліджень економічної дійсності.

Сучасна західна економічна література оцінює Джеймса Мілля та Джона Мак-Куллоха як економістів, що догматично сприйняли теорію Рікардо, обстоювали, абсолютизували й досить уміло попу¬ляризували її, відтак сприяючи її вульгаризації та однобічному роз¬виткові економічної думки.

Томас Роберт Мальтус (1766-1834) навчався у коледжі при Кембріджському університеті. Після закінчення був сільським свя¬щеником, а з 1793 p. і викладачем у згаданому коледжі. Там прояви¬вся його інтерес до філософії та політекономії. 1798 p. він анонімно публікує свій памфлет «Нарис про закон народонаселення у зв'язку з майбутнім удосконаленням суспільства», де викладає деякі свої погляди на закономірності і взаємозалежності економічного та де¬мографічного процесів. Саме ця праця, що кілька разів перевидава¬лась, сприяла перетворенню Мальтуса на одіозну постать, об'єкт найжорстокішої критики.

Поза увагою багатьох істориків-економістів залишились досяг¬нення Мальтуса в економічній теорії, його твори «Дослідження про наслідки хлібних законів» (1814), «Теоретичні основи політики об¬меження ввезення іноземного хліба» (1815), «Дослідження про при¬роду і зростання ренти» (1815), «Принципи політичної економії» (1820), «Поняття політичної економії» (1827), що в них він демонст¬рує глибоке розуміння економічної теорії та практики.

Мальтус був прихильником класичної течії в політичній еконо¬мії, другом Рікардо, поділяв його погляди, погляди Адама Сміта, водночас критично їх переосмислюючи. Він був одним із піонерів викладання політичної економії в Англії, з 1805 р. по 1834 p. завіду¬вав кафедрою сучасної історії та політичної економії коледжу Ост-Індської компанії.

Його працю «Нарис про закон народонаселення...» було присвя¬чено критиці теорій Годвіна та Кондорсе, які обстоювали можли¬вість побудови суспільства ідеальної рівності за умови державного втручання у сферу розподілу суспільних доходів. Мальтус уважав, що будь-яка спроба побудувати таке суспільство зазнає краху вна¬слідок збільшення населення понад можливу пропозицію продуктів споживання. Крім того, втручання держави зруйнує основи саморе¬гулювання економічних та демографічних процесів.

Теорія народонаселення Мальтуса привертала увагу не стільки постановкою суто демографічних проблем, скільки тим, що вона спростовувала уявлення про можливість удосконалення суспільства з допомогою соціального законодавства та державного регулюючо¬го впливу. Вона створила передумови для розробки цілої низки еко¬номічних та соціальних доктрин.

У повторних виданнях «Нарису про закон народонаселення» та інших працях питання впливу демографічних зрушень на стабіль¬ність суспільного розвитку Мальтус зв'язав із проблемами взаємо¬залежності економічних та природних факторів. Якщо А. Сміт у своєму дослідженні абстрагувався від зовнішніх, позаекономічних чинників, то Мальтус визнав, що останні значною мірою обумов¬люють суспільне відтворення, впливають на економічну рівновагу. До таких чинників Мальтус відносив і народонаселення, розглядаю¬чи його, як один із природних ресурсів-факторів розвитку.