Політична економія в Англії у ХІХ ст

Теорія розподілу Сеніора не раз зазнавала критики за її бездока¬зовість. Однак терміном «утримання» інші автори також користува¬лися досить інтенсивно, особливо коли вони не могли пояснити природи доходів.У теорії Сеніора значне місце відведено також і характеристиці інших аспектів доходів. Він доводить, що додатково залучена праця в сільському господарстві створює прибуток, який має тенденцію до зниження; що зростання населення обмежується дефіцитністю ма¬теріальних багатств; що кожен індивід намагається отримати більше багатств за найменших витрат, але поєднання цих намагань урівнює засоби з витратами тощо.

Для ілюстрації своїх теорій Сеніор часто користується математи¬чним апаратом.

Ортодоксальне розуміння трудової теорії вартості зумовило коло проблем, що були розглянуті Сеніором. Поза його увагою не зали¬шились питання грошей та грошового обігу, а також міжнародної торгівлі.

Теорія грошей. Сеніор критично аналізує кількісну теорію грошей Торренса, Рікардо і Джеймса Мілля. За вихідне він бере положення про те, що гроші є товаром, який набрав особливої форми в процесі еволюції обміну. Пройшовши шлях від бартеру, де гроші виступали в натуральному вигляді, до сучасної універсальної форми, вони стали виконувати цілий ряд функцій. Але основне їхнє призначення, на ду¬мку Сеніора, - обслуговувати кредит, оскільки гроші є виразником вартості, універсальним засобом обміну, універсальним вимірювачем вартості, що робить можливим майбутні платежі.

Ідеальні властивості товару, який претендує на роль грошей, - це спроможність задовольняти будь-які потреби, обмежена кіль¬кість, однорідність. Важливі й деякі фізичні якості: висока вартість у малій кількості, легка подільність, довговічність, сталість вартос¬ті. Тільки золото та срібло відповідають цим вимогам.

Цей підхід до характеристики грошей як особливого товару від¬повідає класичним позиціям. Але Сеніор вимагає відносного обме¬ження кількості цього товару в обігу, а отже, виходить з теорій про¬позиції, сформульованої ще меркантилістами, не враховуючи існування об'єктивного попиту на гроші.

Практичні рекомендації Сеніора щодо державного регулювання пропозиції грошової маси не втратили значення і тепер. Він уважав, що лише держава має здійснювати емісію, що однією з умов конт¬ролю за незмінною вартістю паперових грошей є формування розум¬ної податкової системи, підтримування постійного співвідношення з міжнародними обмінними курсами.

Основна помилка Джеймса Мілля полягала, на погляд Сеніора, у тім, що, розглядаючи проблему грошей, Мілль не включав монетар¬ної теорії в економічний аналіз, не аналізував факторів, що вплива¬ють на величину вартості цього товару, а оскільки вартість грошей зумовлюється тими самими чинниками, що й вартість інших това¬рів, то з позицій кількісної теорії грошей неможливо пояснити заса¬ди формування рівня цін (особливо міжнародного). Сам Сеніор не досліджував проблеми порівняльних витрат, як це робили економіс¬ти починаючи від Сміта, і дещо перебільшував роль витрат у ство¬ренні вартості грошей.

Внесок Сеніора в економічну теорію різні автори оцінюють по-різному: від повного замовчування до критики його теорій в цілому. Очевидним наміром Сеніора був синтез теорій Рікардо, Мальтуса та Сея, і в цьому він домігся значного успіху. Але багато його власних ідей мають самостійну цінність. Сеніора можна вважати одним із засновників теорій відносної та граничної корисності, попиту і про¬позиції. Він правильно розумів економічну сутність капіталу, про¬цента, факторів виробництва, виробничих витрат. Хоча ці ідеї були не досить обгрунтованими, але згодом знайшли визнання в економі¬стів неокласичного спрямування і були ними розвинуті далі.

Намагання Сеніора звільнити політекономію від будь-якого ком¬промісу із соціальними системами та реформами, звести її до обме¬женої кількості основних принципів, придатних для пояснення різноманітних економічних явищ, дає підстави вважати його засно¬вником політекономії як прикладної науки.

Найбільш відомим послідовником класичної традиції був Джон Стюарт Мілль (1806 - 1873). Книжка Мілля «Принципи політич¬ної економії» (1848) протягом другої половини XIX ст. була основ¬ним навчальним посібником для економістів. Її успіх зумовлювався вдалим поєднанням класичного та інших напрямків, стрункою й ви¬тонченою філософською картиною економічного устрою суспільст¬ва, майстерним викладом основного змісту теорії Рікардо та не менш майстерною спробою «примирити» Рікардо та його критиків. Лише після опублікування відомого трактату Маршалла й розвитку граничного аналізу праця Мілля втратила своє значення.