Політична економія в Англії у ХІХ ст

Виходячи з кількісних характеристик, Мальтус намагається по¬казати, як процес відтворення населення впливає на економічні процеси в суспільстві. На його думку, суспільство перебуває в стані рівноваги, коли кількість споживацьких благ відповідає кількості населення. За відхилення від рівноваги починають діяти сили, котрі цю рівновагу відновлюють.Петті, а за ним і Сміт у численному працездатному населенні ба¬чили передумову багатства країни. Мальтус показав і зворотний бік цього процесу. Він не заперечує, що численне населення - одна з умов багатства: «Я готовий визнати, слідом за мудрецями древності, що могутність держави має вимірюватися не розміром її територій, а кількістю населення. Я розходжусь з цими авторами тільки стосо¬вно питання про те, як отримати численне, і при тім сильне і здоро¬ве населення» .

Причину, що перешкоджає нормальному відтворенню здорового, працездатного населення, він убачає в природному законі народона¬селення, згідно з яким існує «постійне прагнення, притаманне всім живим істотам, плодитися швидше, ніж це допускає кількість хар¬чів, що є в їхньому розпорядженні»2. Жорстка залежність суспільст¬ва від продовольчих ресурсів, вичерпність засобів існування є фак¬торами, які, на його думку, стримують можливість вільного зрос¬тання населення.

Мальтус доводить, що приріст населення саморегулюється пере¬довсім обмеженістю засобів існування. Щойно кількість цих засобів зросте - зросте й населення, якщо цьому не заважатимуть якісь надзвичайні перешкоди. Надзвичайними він називає моральні пере¬пони, пороки та нещастя, які не мають об'єктивно-економічної при¬роди, але котрі, у свою чергу, можуть бути наслідком надмірного зростання населення.

Процес саморегулювання приросту населення Мальтус ілюструє з допомогою прикладу, який має свідчити про об'єктивність тенден¬ції, за якої зростання населення відбувається у геометричній прогре¬сії, а засобів існування - в арифметичній. Він робить висновок, що коли населення буде подвоюватись кожні 25 років (і зростати в гео¬метричній прогресії- 1,2,4,8,16,32,64...), а засоби існування за найсприятливіших умов зростатимуть в арифметичній прогресії (1,2,3,4,5,6,7 ...), то вже через два століття кількість населення буде відноситись до засобів існування як 256 до 9, а через три століття - як 4096 до 13. Але природа сама регулює пропорції відтворення на¬селення: надлишок населення об'єктивно приречений на злидні, го¬лод та вимирання.

Мальтус уважає, що суспільство, знаючи наслідки процесу зрос¬тання народонаселення, може й мусить втручатись і регулювати цей процес, оскільки воно не здатне забезпечити безмежного приросту засобів існування, у збільшенні яких бере участь і природа.

Ігнорування дії об'єктивного закону народонаселення призведе до катастрофічних наслідків, і жодні соціальне спрямовані заходи не поліпшать ситуації. Держава, на думку Мальтуса, повинна втру¬чатись у процес відтворення народонаселення, використовуючи як економічні важелі, спрямовані на стримування його зростання, так і різноманітні превентивні заходи.

Визнаючи, що людські ресурси є одним з найважливіших факто¬рів економічного розвитку, Мальтус указує на необхідність їх якіс¬ного відтворення і у зв'язку з цим різко засуджує державні програми підтримки бідних: «Я заперечую право бідних на утримання за су¬спільний рахунок», тому що злидні, на його думку, породжують злидні. Будь-яка державна чи приватна благодійницька допомога стає на заваді саморегулюванню, тобто природноекономічному обмеженню зростання населення. Крім того, ця допомога підриває дію стимулів у економічній сфері.

Усі наступні, присвячені суто економічним проблемам, праці Мальтуса так чи інакше є лише дальшим розвитком положень, ви¬кладених ним у «Нарисі про закон народонаселення». Він доводить, що нерегульоване зростання населення завдає шкоди суспільству й економіці: провокує війни за додаткові території і додаткові блага;

скупченість населення сприяє виникненню епідемій; надлишок пра¬цездатного населення породжує безробіття та падіння заробітної плати, а отже, життєвого рівня.

Теорія народонаселення породила небезпідставні звинувачуван¬ня Мальтуса в зайвому песимізмі, але для нього самого вона стала поштовхом для ґрунтовного дослідження економічних проблем, що мали підтверджувати його доктрину. Він упритул підійшов до від¬криття кількох класичних законів політекономії, таких, наприклад, як закон граничної корисності, земельної ренти, фонду заробітної плати, що їх згодом сформулюють представники неокласичного на¬прямку, чи ефективного попиту, відкритого Кейнсом. Мальтус роз¬глядає питання про ренту, заробітну плату, прибуток у контексті їх виробництва й розподілу, але в іншому, ніж Рікардо, аспекті, поза теорією створення вартості.