Політична економія в Англії у ХІХ ст

Політична економія в Англії у ХІХ ст

Англійська політична економія початку XIX ст. характеризува¬лась відносною сталістю поглядів, використанням абстрактних ме¬тодів досліджень. Однак саме тоді завершується промисловий пере¬ворот і ряд нових проблем, що стають його наслідком, потребують теоретичного пояснення.

Водночас полеміка з основних теоретичних питань політичної економії, що постійно велася між представниками класичної школи, мала своїм наслідком посилення уваги до економічних досліджень. Навколо Рікардо групувались найкваліфікованіші тогочасні еконо¬місти, що визнавали існування рікардіанської системи, але одні ко¬ментували її, деталізували та намагались уточнити окремі положен¬ня, а інші піддавали критиці окремі її сторони.

З Рікардо полемізували видатні вчені, серед них - англійці Томас Мальтус і Нассау Сеніор. Вони не намагались спростувати кла¬сичне вчення, а зробили спробу з інших вихідних позицій довести життєздатність та висвітлити механізми саморегулювання економі¬чної системи капіталізму.

Найортодоксальнішими послідовниками Рікардо були Джеймс Мілль та Джон Мак-Куллох, які не лише сприйняли його ідеї, а й застосовували їх для аналізу економічних процесів капіталістичного суспільства.

Мало того, без Джеймса Мілля був би неможливим вихід у світ основної книжки Рікардо «Основи політичної економії». Джон С. Мілль писав згодом, що книжку Рікардо «ніколи б не було вида¬но або написано без прохань та міцної підтримки мого батька». Ви¬давцем та редактором збірки праць Рікардо (1852) був Мак-Куллох. Саме завдяки тому, що вони так успішно пропагували його систему, економічна думка ще довго не сприймала інших методів аналізу.

Джеймс Мілль (1773-1836) отримав теологічну освіту в Един¬бурзькому університеті. 1802 p. переїздить у Лондон, де знайомить¬ся з Рікардо, Мальтусом, Мак-Куллохом та іншими видатними еко¬номістами і філософами. Він приділяв багато уваги самоосвіті і досяг значних успіхів у галузі філософії, економіки, соціології. Як філософ-позитивіст уважав, що наука має бути утилітарною (корис¬ною), відштовхуватись від потреб дійсності, базуватись на фактах. Він поділяє погляди Юма та Бентама, котрі в центрі економічного розвитку ставили інтереси окремої особи (індивідуалізм) і вважали, що економічні закони торують собі шлях через зіткнення інтересів. Мілль - один із лідерів радикалізму, що позначилося на його тео¬рії. З його ім'ям зв'язано багато культурних та наукових починань того часу.

Найбільш відомі фундаментальні праці Джеймса Мілля, в яких знайшли відображення його економічні погляди, - «Історія Бри¬танської Індії» (1817), після виходу якої в світ Мілль отримав при¬значення в Ост-Індську компанію, та задумана як навчальний посіб¬ник книжка «Елементи політичної економії» (1821). Якщо в першій міститься глибокий конкретно-економічний аналіз основ капіталіс¬тичного господарювання, то друга популяризує вчення Рікардо.

Мілль суворо дотримувався доктрини Рікардо, навіть, коменту¬ючи її, намагався «обійти» слабкі місця. Однак певні доповнення до теорії Рікардо він усе-таки вніс.

Теорія вартості. Повністю погоджуючись з тезою Рікардо про трудове походження вартості, Мілль намагається роз'яснити це по¬ложення. Він, як і Рікардо, не бачить різниці між вартістю та ціною виробництва, а тому опиняється перед складною проблемою - ви¬значення місця основного капіталу (речові фактори виробництва) як чинника вартості товару. Зазначаючи, що праця та капітал є різнорід¬ними учасниками виробничого процесу, оскільки капітал - це ко¬лишня нагромаджена (уречевлена в засобах виробництва) праця, Мілль робить висновок, що, як будь-яка праця, капітал також є дже¬релом вартості, створює вартість.

Мальтус, критикуючи Рікардо, писав, що трудове походження вартості можна поставити під сумнів уже тому, що за обміну праці на капітал більша кількість праці обмінюється на меншу, а це не відповідає вимогам закону вартості щодо еквівалентного обміну. Заперечуючи Мальтусу, Мілль пояснював, що насправді відбуваєть¬ся не обмін праці на капітал, а товару на товар. На думку Мілля, ро¬бітник та капіталіст спочатку виступають як співвласники майбут¬нього, іще не створеного товару. Одна його частина належить капіталістові, який вкладає у виробництво нагромаджену раніше працю у вигляді основного капіталу, а інша - робітнику, що аван¬сує власну, живу працю. Саме цю живу працю робітник продає під¬приємцеві за заробітну плату, тобто за грошовий еквівалент, що бу¬де відшкодований капіталістом після реалізації частини товару, створеного живою працею.