Політична економія в Англії у ХІХ ст

Він розрізняє продуктивну працю, якою створюється багатство, й непродуктивну - таку, що не робить світ багатшим у матеріально¬му плані, а навпаки, збіднює його на величину споживання матері¬альних благ тими, хто зайнятий цією працею. Таке обмежене розу¬міння Міллем суспільного багатства призвело до багатьох неточ¬ностей його теорії.Третім фактором виробництва Мілль уважає капітал, який на¬зиває раніше нагромадженим матеріалізованим продуктом праці. Гроші не є капіталом і не виконують, на думку Мілля, жодної функ¬ції капіталу. Відтак він робить висновок, що гроші є лише відображенням реального капіталу, а отже, заробітна плата виплачується з капіталу, з капіталу авансуються робітники. Капітал, за Міллем, авансується на придбання засобів виробництва та робочої сили.

Важливу роль капіталу для суспільного відтворення Мілль дово¬дить у підрозділі «Основні закони, що стосуються капіталу». З цього приводу він формулює кілька теорем.

Перша теорема Мілля декларує залежність економічного розвитку від наявності капіталу. Тимчасово неінвестований капітал стримує роз¬виток, а додатково залучений сприяє створенню додаткових робочих місць, тобто забезпечує додаткову робочу силу заробітною платою.

Друга теорема Мілля полягає в тім, що капітал формується за рахунок заощаджень: вони перетворюються на капітал у процесі ви¬робничого споживання.

Третя теорема: відкладене майбутнє споживання забезпечуєть¬ся продуктивним виробничим споживанням і відбуватиметься на розширеній основі лише завдяки виробничому споживанню.

Четверта теорема стверджує, що капітал - це засоби, витра¬чені на організацію й підтримування продуктивної праці. Попит на товари визначає, «в якій конкретній галузі виробництва буде вико¬ристано працю та капітал, ... попит на працю відображається у ви¬гляді заробітних плат, що передують виробництву...»'.

Отже, Мілль розглядає капітал як основну умову виробництва, що передує йому, і формування капіталу узалежнює від заоща¬джень. Він також уважає, що попит на товари надає руху капіталам, тому капітал є основою врівноважування попиту і пропозиції, його обсяги скорочуються, коли зникає необхідність у товарах даного виду, і зростають, коли попит на товари спадає.

Він розрізняє основний та оборотний капітал і вважає, що їх ра¬ціональне поєднання визначається рівнем розвитку виробництва. Однак робоча сила страждатиме за зростання основного капіталу, бо в процесі механізації праці вивільнятиметься зі сфери виробництва.

Мілль досліджує природу факторів економічного зростання. Най¬важливішим з них, таким, що надає руху всім іншим, він уважає капі¬тал. Капітал у нього - результат заощаджень, утримання від спожи¬вання. Він залежить від обсягів фондів, з яких формуються заощад¬ження, та від дійовості причин, через які здійснюються заощадження.

За зростання обсягів капіталу й інвестицій виробництво може зростати необмежене. (Щоправда, дещо інше становище складаєть¬ся, на його думку, в сільському господарстві, де, по-перше, форма власності на землю послаблює стимули його розвитку, тобто рента зменшує частку прибутку, а по-друге, існує природна та економічна межа віддачі капіталу.) Але є чинники, що стримують цей процес.

Заробітна плата. Розміри заробітної плати впливають на обся¬ги прибутку, а відтак і інвестицій, тому важливо, щоб вона форму¬валася відповідно до потреб виробництва. З цього приводу він за¬проваджує категорію сукупних фондів.

Сукупні фонди, за Міллем, - це частина виробничого капіталу, що йде на виплату заробітних плат, авансом, на рівні з фізичним ка¬піталом. На розмір фонду впливають ті самі чинники, що сприяють зростанню постійного капіталу. Вони формуються на ринку під впливом попиту і пропозиції, де пропозиція - кількість капіталу, призначеного для утримування робітників, а попит - кількість ро¬бітників, що шукають застосування для своєї праці. Межа зростання сукупних фондів - це потреби виробництва й об'єктивне опти¬мальне співвідношення між названими факторами виробництва.

Природна, або необхідна, заробітна плата, за Міллем, визначає¬ться вартістю життя робітника. Ринкова заробітна плата та «сукупні фонди» орієнтуються на цей рівень. Мілль поділяє погляди Мальту¬са на проблему народонаселення і його висновки, що зі зростанням населення, індивідуальна заробітна плата має тенденцію до знижен¬ня. Чинники, які сприяють поліпшенню цієї ситуації, - це зростан¬ня розмірів капіталу та стримування народжуваності.