Харківська географічна школа: особистості, ідеї, відкриття
Після навчання у Львівському, Українському вільному (Прага) та Карловому (Прага) університетах, викладав географію спочатку в Українському Вищому педагогічному інституті імені Михайла Драгоманова у Празі, а з 1928р. – працює у Харківському університеті та Українському науково-дослідному інституті географії та картографії .
В 1931-1932 рр. Брав участь у полярній експедиції Р.Л. Самойловича на Землю Франца-Йосифа. Очолював санну експедицію по льодах Арктики, яка пройшла понад 430 км і відкрила чотири острови, названі Комсомольськими. Свої дослідження і враження від експедиції висловив у книзі “14 місяців на Землі Франца –Йосифа (враження зимувальника)” (Харків, 1931).
Іваничук М.М. є також автором книги “Антарктика” (Харків, 1934), в якій описав фізико-географічні умови південного материка, а також низки праць з геоморфології України, Центральної Європи і Арктики. У 1937 році М.М.Іваничук був незаконно репресований, а його науковий доробок тривалий час був невідомий для української громадськості (О. Шаблій – за статтею Я. Кравчука і С. Трохимчука із ГЕУ, т.3, с. 475).З Харківським університетом пов'язана діяльність українського геоморфолога, палеогеографа і гляціолога, дослідника Кавказу Павла Васильовича Ковальова. Закінчивши університет у 1941 p., пройшовши воєнними дорогами, він повернувся на викладацьку роботу в 1946 p. Понад півстоліття присвятив П. В. Ковальов науковій і педагогічній діяльності. Основні його праці присвячені геоморфології і палеогеографії Кавказу і Лівобережної України. В експедиціях на Кавказ, початих П. В. Ковальовим ще 1938 p., з'єдналися допитливість дослідника і захоплення альпініста (був майстром спорту). Разом з Г.П. Дубинським 15 років поспіль він очолював щорічні Кавказькі експедиції в рамках програми Міжнародного геофізичного року. Завдяки їхній діяльності складено каталог сотень льодовиків. У 1966 p., враховуючи значний внесок ученого в дослідження зледеніння Кавказу, на основі сукупності опублікованих робіт П. В. Ковальову присуджено ступінь доктора географічних наук. З 1968 по 1988 pp. він очолював кафедру регіональної географії Харківського університету. Останні роки професор кафедри геоекології і конструктивної географії П. В. Ковальов займався проблемами дендрокліматології і геоекологічного прогнозування.
Учнем М. І. Дмитрієва і продовжувачем традицій харківської геоморфологічної школи був професор Харківського університету, доктор географічних наук Сергій Іванович Проходський. У 1940-1950-х pp. він провадив дослідження рельєфу в Придністров’ї, басейнах Пруту, Серету і Хоролу. В 1958-1982 pp. працював у Харківському університеті (з 1980 p. завідував кафедрою раціонального використання природних ресурсів і охорони природи). У 1960 р. С. I. Проходський очолив колектив молодих наукових працівників, що вперше в Україні розпочали систематичний геоморфологічний аналіз розвіданих нафтогазоносних структур і прогнозування за геоморфологічними ознаками нових родовищ газу і нафти. Дослідження поширювалися на території Дніпровсько-Донецької западини, Волино-Поділля, Південного Полісся. З 1966 р. на базі створеного колективу виникла лабораторія структурної геоморфології і неотектоніки. Серед учнів С. І. Проходського, що вийшли з надр цієї лабораторії, — українські географи, професори Харківського університету Ігор Григорович Черваньов і Володимир Юхимович Некос.
Доктору технічних наук І. Г. Черваньову належить низка досліджень з проблем структурної геоморфології окремих районів Дніпровсько-Донецької западини, Волино-Подільської плити, Полісся, Західного Сибіру. Він є автором робіт з теоретичної геоморфології, фізичної географії, математичних методів географічних досліджень, охорони природи і екології, геоінформаційних технологій. Серед них — "Введение в физическую географию" (1978, спільно з В. О. Боковим), "Об-щее землеведение" (1984, у співавторстві з К.I. Геренчуком і В. О. Боковим), "Математические методы в географии" (1986, у співавторстві з А.П. Голиковим і А. М. Трофимовим), "Самоорганизация в развитии форм рельефа" (1990, спільно з А. В. Поздняковим). За редакцією І. Г. Черваньова вийшла збірка наукових праць "Городская среда Харькова: географический анализ загрязнения, самоочищение земель, возможное влияние на здоровье" (1994). В 2000 році опублікував підручник “Землезнавство” (співавтори – М. Багров і В. Боков). 3 1982 р. завідував кафедрою раціонального використання природних ресурсів і охорони природи Харківського університету, яку 1996 p. було перетворено на кафедру геоморфології та природоохоронних комп’ютерних технологій. З 1998 p. очолює кафедру соціально-економічної географії, природоохоронного менеджменту і геоінформатики.
Дослідження доктора географічних наук, професора В Ю. Некоса присвячені структурній геоморфології і неотектоніці, дистанційним методам географічних досліджень (запровадив поняття "радіофізична географія"), екології і охороні природи. Серед його робіт слід відзначити "Основы радиофизической географии" (1986), "Теория и методология исследования физических полей геосистемы" (1988 р, у співавторстві), "Основы общей экологии и неоэкологии" (1998). З 1988р. В. Ю. Некос очолює кафедру геоекології і конструктивної географії Харківського університету.З Харковом пов'язана діяльність видатного вітчизняного вченого-натураліста, географа і лісівника, академіка Української АН Георгія Миколайовича Висоцького. Після закінчення Петровської сільськогосподарської академії в Москві його зараховано на службу до Лісового департаменту. Він був активним учасником "Особой экспедиции по испытанию и учету различных способов и приемов лесного и водного хозяйства в степях России" під керівництвом В.В. Докучаєва, що запропонував Г.М. Висоцькому місце завідувача Велико-Анадольскої дослідної дільниці лісорозведення (з 1899 р. — Маріупольське дослідне лісництво). Дванадцять років постійних спостережень у Велико-Анадолі дозволили Георгію Миколайовичу зробити безцінний внесок у теорію і практику степового лісорозведення. Лісосмуги, що посаджені під його керівництвом, досі прикрашають степ і являють собою своєрідний пам’ятник ученому. Під час велико-анадольского періоду Г. М. Висоцьким написано праці, які зробили його яскравим представником лісівництва, ґрунтознавства, геоботаніки, кліматології, метеорології, гідрології і низки інших природничих наук. Але головна особливість діяльності вченого-натураліста виявилася в комплексності досліджень. Завдяки цьому Г. М. Висоцького можна вважати класичним географом, фундатором вчення про ландшафт. Робота "О карте типов местопроизрастания" (1904) стала точкою відліку вітчизняного ландшафтознавства. У ній вперше дано визначення ландшафту як поєднання типів місцезростань, хоча сам Г. М. Ви-соцький користувався для позначення цього поняття власним терміном — природна округа. В 1917 p. Новоросійський (зараз Одеський) університет присудив йому ступінь доктора агрономії без захисту дисертації. З цього часу Г. М. Ви-соцький займається викладацькою роботою: спочатку на гідрологічних курсах в Києві, після цього — в Таврійському університеті (1918-1923) і Білоруському сільгоспінституті (1923-1926). Харківський період діяльності ученого починається 1926р., коли він прийняв запрошення на кафедру лісівництва і лісознавства Харківського інституту сільського і лісового господарства, де працював до 1930 p. З 1926 р. Г. М. Висоцький очолював Бюро з лісової дослідної справи при Всеукраїнському управлінні лісами — центр лісівництва в Україні. За 4 роки Бюро випустило 15 томів "Праць з лісової дослідної справи на Україні". Саме за пропозицією Г. М. Ви-соцького 1930 р. у Харкові засновано Український науково-дослідний інститут лісового господарства і агролісомеліорації, що зараз носить його ім'я. Останні роки діяльності вченого пов'язані з інститутом, де він обіймав посаду заступника директора з науки, а пізніше був науковим консультантом. Творча спадщина Г. М. Висоцького налічує понад 200 публікацій з проблем різноманітних галузей природознавства і велику кількість неопублікованих матеріалів. Йому належить пріоритет в орокліматичній класифікації ґрунтів (у залежності від особливостей клімату і рельєфу). Він знаходився біля витоків української школи лісової типології. Запровадив до наукового вжитку такі широко визнані поняття, як "глей" та "ілювій" у ґрунтознавстві, "мікрорельєф" у геоморфології, "плакор" у ландшафтознавстві. Справді творча особистість, Г. М. Висоцький усе життя писав вірші.