Харківська географічна школа: особистості, ідеї, відкриття

 

Може і своїх Колумбів Слобожанщина народжуватиЗ Харківщиною пов'язане ім'я відомого географа, статистика й етнографа, академіка Петербурзької Академії Наук Петра Івановича Кеппена. Уродженець Харкова і випускник Харківського університету, П. І. Кеппен був сином лікаря, громадянина Бранденбурга (Пруське королівство), запрошеного до Росії особисто Катериною II. Мандруючи Російською імперією і країнами Європи, П. І. Кеппен ретельно вивчав ці території. Зокрема, прославився дослідженнями Криму і степових просторів між Дніпром і Вол-гою. Його перу належать праці в галузях географії населення, фізичної географії, фенології. Проте багато праць П. І. Кеппена не отримали широкого розголосу серед російських читачів, оскільки публікувалися німецькою мовою. У 1845 р. П.I. Кеппен став одним з засновників Імператорського Російського географічного товариства, очоливши в ньому відділення статистики. Під його керівництвом уперше організовано систематичний збір матеріалів про національний склад жителів імперії. Він є автором капітальної статистичної праці "Девятая ревизия. Исследование о числе жителей России в 1851 г.", а також однієї з перших етнографічних карт Європейської частини імперії. Брав найактивнішу участь у створенні 65-томних "Списков населенных мест Российской империи". Пізніше ці матеріали лягли в основу "Географо-статистического словаря Российской империи" за редакцією П.П. Семенова-Тян-Шанського. Внесок П. I. Кеппена в географічну науку був оцінений Великою золотою медаллю Імператорського Російського географічного товариства. Останні роки життя вчений провів у Криму, де і похований на березі Чорного моря поблизу Алушти. Ім'ям П. І. Кеппена названо два сорти винограду і рослина солончакової пустелі.

Ще один добре відомий у минулому сторіччі, а зараз призабутий уродженець нашого краю — мандрівник, письменник і дипломат, почесний член Петербурзької Академії Наук Єгор Петрович Ковалевський (1809 – 1868).

Є. П. Ковалевський – нащадок запорізьких козаків, народився на хуторі Ярошівка (зараз — Дергачівський район), закінчив Харківський університет, слухав лекції в Гірничому кадетському корпусі в Санкт-Петербурзі. У 1829-1837 pp. працював геологом на алтайських і уральських золотопромислових заводах. У 1837 p. перебував у Чорногорії, де брав участь у боротьбі за незалежність від Австрії. Події, свідком яких був Є. П. Ковалевський, відбиті в його творі "Чотири місяці в Чорногорії" (1841), де він виступив на захист чорногорців. У 1856 p. Чорногорський уряд нагородив його орденом "За незалежність Чорногорії". У 1839-40 pp. Є. П. Ковалевський мандрував Центральною Азією. У 1847-48 pp. побував у Північно-Східній Африці — Єгипті та Абіссинії. Провадив географічні і геологічні пошуки з метою організації золотих копалень на просторі між Голубим і Білим Нілом, де до того не ступала нога європейця. У результаті були відкриті розсипні родовища золота в долині ріки Туамату (ліва притока Голубого Нілу), а також уточнене розташування витоків Білого Нілу. У 1849-1851 pp. мандрував Монголією і Китаєм. У 1854-55 pp. брав участь в обороні Севастополя. Перу Є. П. Ковалевського належать понад 70 географічних, історичних і художніх творів. Серед них — докладні описи територій, що досліджувалися в Африці та Азії. За участю Є. П. Ковалевського укладено Кульджинський трактат (1851), котрий сприяв розширенню торгових зв'язків між Російською імперією та Китаєм. З 1857р. до 1865 p. Є. П. Ковалевський обіймав посаду помічника голови Імператорського Російського географічного товариства.

У 1836 році вийшов з друку "Історично-статистичний опис Харківської губернії", автором якого був історик, географ, археолог і етнограф Вадим Васильович Пассек. Онук слобідсько-українського полковника, що мав невеликий маєток у Вовчанському повіті, В. В. Пассек народився в Сибіру, куди був засланий на поселення його батько. Навчався в Московському університеті, де здружився з О. І. Герценом і членами його гуртка. Саме через причетність до цього гуртка В. В. Пассек втратив місце "лектора історії" в Харківському університеті і змушений був оселитися в родовому селі Спаському, де повністю віддався літературним заняттям. З-під його пера вийшли п'ять томів "Очерков России", а також краєзнавчі матеріали про Харківщину — "Города Харьковской губернии с картами, планами и гербами", "Очерк Харьковской губернии", "Курганы и городища Харьковского, Валковского и Полтавского уездов", "Харьковская Троицкая ярмарка" та ін. За завданням Міністерства внутрішніх справ В. В. Пассек здійснював статистичні описи деяких українських губерній, що включали, окрім власне статистики, географічні нариси місцевості та історично-краєзнавчі відомості. За порівняно коротке життя (всього 34 роки) він зміг залишити по собі значний слід у вітчизняній історичній і географічній науці.На Харківщині, в родовому маєтку Панасівка (зараз — с. Мечникове Дворічанського району) провів дитинство та юність географ, публіцист і суспільний діяч Лев Ілліч Мечников (Мечник). Як і його славетний брат, біолог і нобелівський лауреат Ілля Мечников, Лев навчався на медичному факультеті Харківського університету. Однак був виключений за участь у студентських заворушеннях. Володіючи здібністю до вивчення мов і схильністю до подорожей, Л. І. Мечников як перекладач російської торгової місії побував у країнах Африки і Близького Сходу. Жив у Венеції як художник. У 1860 p. брав участь у національно-визвольному русі італійського народу під керівництвом Дж. Ґарібальді, командуючи однією з рот. Був тяжко поранений у битві при Вальтурно. Друкував публіцистичні статті в журналах "Дело", "Русский вестник", "Библиотека для чтения", "Отечественные записки", "Исторические записки", "Колокол". Видавав власну газету "Бич", редагував журнал "Современность", що виходив у Женеві. Наприкінці 1960-х pp. Л. I. Мечников разом з M. О. Шевельовим i M. П. Огарьовим опублікував у Женеві "Землеописание для народа", що вміщувало відомості з географії різних країн. У 1874-1876 pp. жив у Японії, де читав лекції з російської мови в Токійському університеті. Повертаючись в Європу, побував на Гавайських островах і в Північній Америці. Логічним підсумком японського періоду життя Л.І. Мечникова стала робота "Японська імперія". Разом з французьким географом і революціонером-анархістом Єлізе Реклю брав участь у виданні 19-томника "Нова всесвітня географія. Земля і люди". З 1883 p. — професор порівняльної географії і статистики Лозаннського університету (Швейцарія). В останні роки життя працював над фундаментальною працею "Цивілізація і великі історичні ріки. Географічна теорія розвитку сучасних суспільств", що вийшла французькою мовою в 1889 p. з передмовою Елізе Реклю. У російському перекладі книга витримала три видання (Петербург, 1898; Харків, 1899; Москва, 1924). Саме завдяки цій роботі Л. І. Мечников потрапив у підручники з соціології як представник школи "географічного детермінізму".