Харківська географічна школа: особистості, ідеї, відкриття
Попрацював на ниві географії геолог за основною спеціальністю і археолог за покликанням, професор Харківського університету Олександр Семенович Федоровський. Бібліографічною рідкістю зараз є дві його брошури — "Географический очерк Харьковской губернии" і "Геологический очерк Харьковской губернии", що вийшли 1918 року і пізніше не перевидавалися. Випускник Харківського університету, О. С. Федоровський своє життя присвятив популяризації історії і географії нашого краю. В одній з перших його робіт — "Землетрясение в Купянском уезде 8.03. 1913 г." (1914), описується унікальне для наших місць стихійне явище. В 1915 p. він опублікував брошуру "К истории города Харькова", в якій навів невідомі раніше матеріали — план Харкова і гравюру його центральної частини. Серед праць ученого особливо багато досліджень археологічних пам’яток Слобожанщини, оскільки О. С. Федоровський особисто регулярно брав участь у проведенні розкопок. Він є співавтором унікального видання "Природа и население Слободской Украины" (вийшло в 1918 р. за редакцією професора Харківського університету В.І. Талієва) — першої в Росії регіональної енциклопедії, що використовувалася в школах як підручник з курсу краєзнавства. Працюючи в Харківському університеті (1914 — 1934), О.С. Федоровський завідував секцією археології кафедри географії і антропології і секцією палеонтології науково-дослідного інституту геології. На жаль, талановитий учений не уникнув гонінь. Він був звільнений з університету за обвинуваченням у "протаскуванні буржуазної методики". Як наслідок, десятиріччями внесок О.С. Федоровського у вітчизняну науку незаслужено замовчувався.
Фізико-географічна гілка
До початку нинішнього сторіччя відноситься зародження харківської геоморфологічної школи, однієї з провідних не тільки в Україні, але й у колишньому СРСР. Її батьками-фундаторами можна вважати учених-географа Миколу Ізмаїловича Дмитрієва і Михайла Миколайовича Іваничука геолога Дмитра Миколайовича Соболєва.Професор М. І. Дмитрієв 42 роки (1916 — 1957рр.) присвятив викладанню географічних дисциплін у Харківському університеті, який закінчив у 1912 р. Як учень і послідовник А. М. Краснова, здійснив дві навколосвітніх подорожі (в 1909 і 1913-14 pp.): під час першої відвідав Західну Європу, Північну Америку, Гавайські о-ви, Японію, Далекий Схід, Сибір; під час другої — Австралію, Нову Зеландію, Нову Гвінею, Китай, Японію, Сибір. Провадив значну наукову роботу, обіймаючи посади завідувача відділом фізичної географії Українського науково-дослідного інституту географії і картографії (1928 — 1934 рр.), старшого наукового співробітника, а згодом — завідувача сектора геоморфології науково-дослідного інституту геології при Харківському університеті (1930 — 1948 рр.). У повоєнні роки (1945 — 1957 рр.) завідував університетською кафедрою регіональної фізичної географії. М.І. Дмитрієв — автор першого фундаментального зведення про рельєф України, виданого 1936 p. в Харкові під назвою "Рельєф УСРР. (Геоморфологічний нарис)". У 1938 p. M. I. Дмитрієву присуджено вчений ступінь доктора географічних наук. Заслугою ученого є розробка детальної схеми геоморфологічного районування України, яку він уперше здійснив на основі даних як про рельєф, так і про геологічну будову. М. І. Дмитрієву належить низка палеогеографічних робіт, зокрема "Зміна суходолу та моря на території Слобідської України" (1928) і "Льодовикова епоха" (1930). Він склав геоморфологічну карту і карту четвертинних геологічних відкладів України, картографував тераси річкових долин.
Доктор геолого-мінералогічних наук, професор Харківського університету Дмитро Миколайович Соболєв належить до останньої генерації природодослідників-енциклопедистів. Його ім'я знаходиться в одному рядку з такими відомими фігурами, як В. І. Вернадський і Л. С. Берг. Для того, щоб зайняти гідне місце у світовій науці, Д. М. Соболєву достатньо було написати лише один твір — "Земля и жизнь" (у 3-х частинах, 1926 — 1928), де викладено теорію геологічних циклів і циклічного розвитку життя на нашій планеті. Циклічність Д.М. Соболев вважав універсальним природним явищем, властивим як космосу, так і мікросвітові. Широчінь його поглядів вражала сучасників. Беззаперечним є значний внесок ученого в геоморфологію, геотектоніку, палеонтологію, регіональну та історичну геологію. Вихованець Варшавського університету, Д. М. Соболєв з 1914 р. працював у Харкові. Цей період його життя ознаменувався не тільки 35-річним керівництвом університетською кафедрою геології, але й відбився у створенні при ній у 1922 p. науково-дослідної лабораторії, яку 1933 p. перетворено в науково-дослідний інститут геології. Його беззмінним директором Дмитро Миколайович залишався до кінця життя. У списку наукових досягнень Д. М. Соболєва — розробка схеми геоморфологічного районування Руської рівнини у відповідності до її геологічної будови, перше узагальнення відомостей про рельєф України ("Эскиз геоморфологии Украины", 1928), детальне вивчення геоморфології і тектоніки Українського щита, Донецького кряжу і Донбасу. Досліджуючи будову річкових долин басейну Дніпра, він уперше виокремив неогенові тераси. Завдяки Д. М. Соболєву до наукового вжитку ввійшло поняття "палеогеоморфологія" — галузь палеогеографії, що вивчає давній похований рельєф. Головне практичне значення палеогеоморфології полягає в прогнозуванні розташування покладів нафти і газу, виходячи з особливостей реконструйованих форм давнього рельєфу. Саме таким чином Д. М. Соболєв передбачив нафтогазоносність Дніпровсько-Донецької западини.
Харківський період життя і діяльності відомого українського геоморфолога і дослідника Арктики, дійсного члена Наукового товариства імені Шевченка, професора Михайла Миколайовича Іваничука припадає на 30-і-40-і роки минулого століття.