Морфологічна побудова слова в сучасній англійській мові

Префікс bi-, що має варіанти bin- і bis- - латинського походження і означає „подвійний”: binocular, bivalent.

Префікс со- означає споріднене, спільне походження дії чи процесу і має варіанти col-, com-, con-, cor-: concord ,correct.

Декілька етимологічних значень має префікс de-, серед них: depend, deduce, declare, deceive.

У значенні „позбавляти” префікс збігається з іншим префіксом dis-. Останній має силу лише зворотної опозиції до значення сполучуваного слова: charge – discharge, close – disclose. Проте префікс dis- не може конкурувати з префіксом un-, який вживається практично з кожним дієсловом.

Префікс en- походить від латинського in-. Його вживання пов’язано з наданням дієсловам кількох значень, а саме: „класти, охоплювати” – entrust; „розташовувати один об’єкт в іншому” – enjewel; „ доводити до певного стану” – enslave; „надавати об’єктові інтенсивні ознаки” – encourage.

Подвійного походження і префікс ех-. Латинський ех- у цій формі вживається перед приголосними h, c, p, q, s (останній часто пропускається), t; перед f вживається варіант ef-; перед іншими приголосними – е-. Утворені при цьому слова набувають додаткових значень: „з, далі” – exit; „нагору, вверх” – extol; „ґрунтовно” – excruciate; „звільняти” – expatriate. Прикметники з префіксами ех-, е- мають негативне ознаки. Префікс зрідка вживається з іменниками, надаючи їм значення „колишній”: ex-chancellor, ex-President.

Префікс ех- грецького походження вживається рідше: exodus; перед приголосними він має форму ес-: ecclesia.

Досить поширену варіативність має префікс in-. Кінцеве n асимілюється в l перед приголосною l, в m перед губними b, m, p і в r перед приголосною r. Утворені з префіксом прикметники мають значення „ні-, не-„, іменники – „відсутність чогось”: illiberal, immortal, irregular, inaction.

В сучасній англійській мові префікс in- часто чергується з префіксом un-, якому надається перевага у словах, запозичених з латинської мови: uncertain. Окремі слова вживаються з обома префіксами: instable – unstable, за винятком, коли префікс in- не може вживатися через милозвучність: unindicated. [7;15]

Чергування префіксів не стосується тих випадків, коли сполучувані форми майже не вживаються без префікса: unbeknown.

Значну групу морфем, що вживаються як префікси, складають запозичення пізнього періоду – ante, extra, hyper, intra, meta, para, tetra. Це явище пов’язане з розвитком технології, і залучення подібних словотворчих елементів продовжується в наш час. В деяких класичних мовах вживалися як самостійні слова, але в англійській мові ці елементи самостійного значення не мають, не вживаються окремо, а є лише словотворчими елементами.Підсумовуючи усе вищезазначене, слід підкреслити, що префіксація набула широкого вжитку в англійській мові завдяки відсутності закінчень. Вирівнювання відмінкових закінчень та зникнення дієслівних флексій призвели до глибоких лексичних розмежувань, що викликаються вживанням префіксів.

2.2 Суфікси.

Як дериваційні елементи, суфікси виконують функцію афіксальної морфеми, що знаходиться між коренем та закінченням і входить до складу основи. Не вживаючись незалежно, суфікс, проте, має, семантичне навантаження, яке впливає на новотвір. Це спонукало до численних класифікацій суфіксів стосовно їх походження, утворюваних за їх допомогою частин мови, продуктивності/непродуктивності, частоти вживання, загальних значень і емоційного забарвлення.

Окремі морфеми можуть нести подвійну функцію – як граматичних засобів творення, так і лексичних. Морфеми -ed, -er можуть виражати граматичні категорії (-ed як дієслівне закінчення минулого часу і перфекта; -er – як прикметникове закінчення вищого ступеня порівняння) і, з іншого боку, утворювати лексичні деривативи: colored, foreigner. Таким чином, різниця між закінчення і суфіксом полягає в тому, що перше виконує граматичну функцію, а в другому переважає лексичне значення. Суфіксальний дериватив – це двох морфемне слово, що вживається як ціле і граматично рівнозначне простому слову в усіх можливих синтаксичних конструкціях. Морфеми ж, що несуть ознаки граматичних категорій часу, числа чи відмінка, визначаються як закінчення, оскільки вони утворюють не нові слова, а лише форми слів.[3;79]