Форми повернення кредиту

Отримання предмету застави у заклад, окрім необхідності забезпечити його належне зберігання, покладає на заставодержателя (банк) і інші додаткові обов'язки. Так, заставодержатель повинен, наприклад, направляти звіт про використання предмету застави в інтересах заставника, якщо це передбачено договором; негайно повернути заклад заставнику після виконання ним забезпеченого закладом зобов'язання.

В залежності від того, у кого залишається предмет застави, заставодавець або заставодержатель зобов'язаний застрахувати його на повну вартість на випадок загибелі, від пожежі, повені та інших стихійних лих, а також на випадок розкрадання і здійснення державними органами дій, прийняття рішень, актів, які припиняють господарську діяльність заставодавця. При настанні страхових випадків банк має право переважного задоволення своїх вимог із суми страхового відшкодування. Страхування предмету застави в любому випадку здійснюється за рахунок заставодавця.В деяких країнах, зокрема, в Україні та Російській Федерації, Закон "Про заставу" передбачає, що боржник може заставити одне і те ж майно одночасно декільком кредиторам. При цьому законодавці виходять з того, що, по-перше, вартість майна, що заставляється, може бути значно вище суми зобов'язання, забезпеченого заставою; по-друге, строки виконання зобов'язань перед різними кредиторами неоднакові і, отже, можна послідовно виконати зобов'язання. Банк як кредитор, приймаючи майно у заставу, повинен з'ясувати, чи не знаходиться воно вже у заставі. Це дозволить встановити черговість задоволення вимоги даного банку і, отже, вирішити питання про можливість кредитування клієнта. Заставодавець з метою інформації потенційних кредиторів про наявність свого майна у заставі повинен в обов'язковому порядку вести Книгу запису застав. В ній містяться відомості про вид і форму застави, предмет застави, його вартості, а також про обсяг забезпечених заставою зобов'язань.

Договір про заставу є юридичним документом, який складається окремо від того зобов'язання, яке забезпечується заставою.

Договір про заставу повинен здійснюватися в письмовій формі. В ньому необхідно відобразити умови, які передбачають вид і форму застави, існування забезпеченої заставою вимоги, її розмір і строк виконання, склад і вартість заставленого майна, права і обов'язки заставодавця і заставодержателя, порядок звернення стягнення на майно боржника у випадку невиконання ним забезпеченого заставою зобов'язання, припинення права застави, порядок вирішення спорів. В договорі про заставу повинні бути також вказані найменування і місцезнаходження обох сторін, опис і місцезнаходження майна, що закладається. Договір про заставу вважається недійсним, якщо не дотримуються вищеперелічені умови.

Для деяких видів договорів встановлено обов'язкове нотаріальне засвідчення. В цьому випадку і договір про заставу також підлягає нотаріальному засвідченню. Однак, якщо одна із сторін наполягає, нотаріально може засвідчуватися будь-який укладений ними договір, а, відповідно, договір про заставу, який забезпечує виконання основного договору.

Примірники різних договорів застави наведено у додатках 1 – 5.

Для деяких видів майна, які передаються у заставу, встановлена обов'язкова державна реєстрація застави. Це означає, що після того, як договір про заставу вже підписаний, а в необхідних випадках нотаріально засвідчений, необхідно у відповідному державному органі заставу зареєструвати. Якщо застава майна підлягає державній реєстрації, то договір про заставу вважається укладеним з моменту його реєстрації. Орган, що здійснює реєстрацію застави, зобов'язаний видати заставодавцю і заставодержателю свідоцтва про реєстрацію.

До видів майна, по яких при передачі у заставу потрібна реєстрація, відносяться: земля, підприємства, автотранспорт, маломірні річкові суда, житлові будинки та інш.

Іпотека реєструється в Книзі запису застави за місцем знаходження підприємства або іншого об'єкту. Перехід права власності або повного господарського відання на предмет іпотеки від заставодавця до іншої особи підлягає реєстрації в тій же Книзі запису застави, в якій зареєстрована іпотека.

За рахунок заставленого майна заставодержатель має право задовольнити свої вимоги в повному обсязі, визначеному на момент фактичного задоволення (включаючи проценти, збитки, спричинені простроченням виконання, неустойку, а також витрати по утриманню заставленого майна і витрати судові, пов'язані із здійсненням забезпеченої заставою вимоги). Право звернення стягнення на предмет застави кредитор-заставодержатель здобуває, якщо в момент настання строку виконання зобов'язання, забезпеченого заставою, воно не буде виконано. Підставою для звернення стягнення на заставлене майно є рішення суду, арбітражу або Третейського суду. Заставодержатель (кредитор) повинен довести, що зобов'язання не виконано або виконано неналежним чином. У тому випадку, якщо рішення суду прийнято на користь банку (заставодержателя), йому видається виконавчий документ, на підставі якого заставлене майно реалізується, і із виручки задовольняються вимоги кредитора. Якщо сума, яка виручена від реалізації заставленого майна, перевищує суму вимог кредитора, то різниця повертається заставодавцю, а якщо вирученої від продажу предмету застави суми недостатньо для повного задоволення вимог кредитора, то він має право отримати суму, якої не вистачає, від іншого майна боржника, на яке може бути звернене стягнення.