Історія економічної теорії

реформування господарського механізму, вивчення досвіду та досягнень країн

розвинутої ринкової економіки. З іншого, всупереч зазначеному вище,

обмежувалося поле пошуку, він гальмувався, в цілому прирікався на невдачу.

Таким чином, традиція у науковому товаристві з панівною марксистською

парадигмою активно перешкоджала будь-якій системній трансформації

економіки. Іншими словами, вона ефективно виконувала свою функцію захисту

існуючого в ті часи державного соціалізму. Натомість традиція наукового

товариства Заходу за будь-яких парадигм економічної науки спрямована на

захист ринкового типу економіки, а тим самим і на системну трансформацію

ринкового типу.

Вибір парадигм. До якої ж наукової парадигми (парадигм) відбувся перехід?Чи існує тут вибір взагалі? На основі якої парадигми досліджувати і

викладати історію економічної думки у подальшому?

Гіпотеза про здійснення революції в галузі економічної науки на терені

постсоціалістичних країн передбачає прийняття парадигми розвитку науки Т.

Куна. Однак існує ще одна площина проблеми переходу до нової парадигми,

тобто концептуальної моделі постановки та розв’язання проблем

історико-економічної науки. Виявляється, що існує свобода вибору у межах

загальної парадигми розвитку науки конкретних парадигм щодо історії

економічної думки. Йдеться насамперед про релятивістський і

абсолютистський підходи до вивчення історії. На думку професора М. Блауга,

релятивіст розглядає кожну окрему теорію, висунуту в минулі епохи, як

більш чи менш точне відображення тодішніх умов — кожна теорія, по суті,

однаково виправдана у власному контексті. Абсолютист стежить тільки за

строго інтелектуальним розвитком предмета, який він розглядає як

неухильний прогрес від помилки до істини. Релятивісти не можуть