Історія економічної теорії

кризі. Методи, що були прийняті в теорії, не могли вирішити поставлені

парадигмою основні завдання, а сама теорія не відповідала новим реаліям,

не давала відповіді на актуальні питання. Вихід з кризи відбувається

шляхом наукової революції, сутність якої полягає у заміні попередньої

парадигми новою. На прикладі економічної науки підтвердилися положення

моделі Т. Куна про те, що “будь-яка криза розпочинається з сумніву щодо

парадигми”, що “нова теорія з’являється як безпосередня реакція на кризу”

[2].

Специфіка наукової революції в галузі історії економічної думки у

постсоціалістичних країнах, і в Україні також, полягає насамперед у

відмові від марксистської моделі розвитку економічної науки як від

неспроможної. Всім відомі ключові поняття марксизму: класовий, партійний

підхід до економічної теорії та оцінки економічних вчень; поділ науки за

класовою ознакою (буржуазна, дрібнобуржуазна, пролетарська); загострення

ідеологічної форми класової боротьби; поділ розвитку науки відповідно до

так званого критерію проникнення дослідника у глибину явищ та процесів

(“класична” — в цілому наукова і “вульгарна” — ненаукова, апологетична);

“перманентна криза” “вульгарної” економічної теорії; формаційний підхід до

аналізу суспільно-економічних процесів; основоположні теорії — трудової

вартості, додаткової вартості, нагромадження капіталу та ін. Специфічно

трактувався і предмет історії економічної думки, специфічним був і базовий

категоріальний інструментарій за повної безапеляційності нормативних

суджень. Йдеться також про відкидання “марксистсько”- і

“соціалізмоцентристської” структуризації економічних вчень та відповідного

характеру дослідження й викладання матеріалу в курсі історії економічних