Історія економічної теорії

парадигму. Мета — гнучкіше пристосування до змін у світовій та

національній економіці, економічній теорії Заходу, введення у марксистські

ортодоксальні трактування елементів реалізму тощо. Такими були, наприклад,

теза про дві функції “сучасної буржуазної політекономії” — ідеологічну та

практичну, уточнення хронологічних меж та сутності “кризи вульгарної

політекономії”, розвиток ідеї Ф. Енгельса про політичну економію у

широкому і вузькому значенні та ін. В історії економічної думки наведені

вище тези й положення активно розвивало багато українських вчених (Р. Х.

Васильєва, С. М. Злупко, І. І. Кукурудза, С. В. Мочерний, В. Д. Сікора та

ін.). До цього ж розряду слід віднести і положення про подолання

догматизму в розробці й викладанні політичної економії (В. К. Черняк, А.

К. Покритан, І. С. Ястремський та ін.), матеріальне і нематеріальне

виробництво тощо.

З другого боку, традиція (заклики до захисту статус-кво, підтримувані

владою) гальмувала розвиток справді нових положень, небезпечних для

панівної парадигми, обгрунтованих українськими вченими (В. П. Корнієнко,

Ю. М. Пахомов): положення про робочу силу як товар в умовах соціалізму;

концепція “ринкового соціалізму”. Більше того, автори подібних трактувань

підлягали остракізму, шельмуванню. Це та реальна “дорога ціна” захисту

панівної парадигми, про яку в абстрактній формі висловлювався Т. Кун, не

говорячи вже про загальний застій в економічній науці.

Подвійна роль традиції в українсько-радянському науковому товаристві

сприяла такому самому подвійному впливу політичної економії й

історико-економічних наук на економічну політику держави. З одного боку,

заохочувався пошук шляхів підвищення ефективності суспільного виробництва,